но дистанціювалася від міщан і селян, то й не могла очікувати великої підтримки в суспільстві. До того ж, коли деякі її
представники таки виступали проти своїх суверенів, багато їхніх колег, хоча й симпатизували їхній справі, воліли вичікувати й урешті ставали на бік переможця. Внаслідок цього змовники мали вдома порівняно вузьку базу підтримки, а відтак мусили шукати допомоги за кордоном.
Цю тенденцію до пошуку іноземної підтримки посилював вибір часу для багатьох із повстань. Часто вони вибухали тоді, коли монархи були втягнуті у війни й не могли кинути на придушення повстанців усіх своїх військ. Це було особливо помітно в усіх східноєвропейських повстаннях. Для суверенів такі дійсні чи потенційні союзи % між зовнішніми та внутрішніми ворогами становили велику загрозу. Але й самі змовники, укладаючи союзи, наражалися на великі труднощі.
По-перше, існувала проблема надійності. Ані повстанці, ані їхні закордонні прибічники не могли бути певні, що, скомпрометувавши себе, вони взагалі дістануть обіцяну допомогу. Наприклад, коли Франція розпочала 1714 р. мирні переговори з Габсбургами, вона відразу ж припинила допомогу угорцям і залишила Ракоці в безнадійному становищі. Іноземні монархи, що втручалися у внутрішні справи своїх ворогів, також, зазнавали розчарувань і втрат. Повіривши Паткулевйм запевненням про наближення антишведського повстання в Лівонії, Авіуст II вторгся в цю країну й був приголомшений, дізнавшися, що більшість лівонців воліла радше шведів, аніж саксонців. Карл XII рішуче змінив план російського походу й рушив в Україну, сподіваючися, що Мазепа приєднається до нього з ЗО тис. козаків. Проте український гетьман привів із собою лише 3— 4 тио. чоловік.
Як завжди, цілком звичайними були конфлікти між союзниками, викликані зіткненням інтересів. 1676 р. голландці пообіцяли допомогти португальцям у боротьбі проти спільного ворога, короля Іспанії. Та невдовзі суперництво між Голландією й Португалією за колонії набуло такої гостроти, що відбило в них охоту до будь-яких спроб співпраці. Коли французи почали підтримувати каталонців, раптом з’ ясувалося, що ті радо приймають військову допомогу проти іспанського короля, та аж ніяк не виявляють бажання визнати над собою владу Франції. 1711 р. Пилип Орлик і його татарські союзники розпочали успішний спочатку похід в Україну. Але татари наполягали на тому, щоб брати ясир із людності, котру Орлик намагався залучити на свій бік, і це призвело до суперечки між союзниками й поразки їхньої кампанії.
7