міжнародної дипломатії та інтриг. Карл XII та його союзники
дедалі більше розглядали місто як базу, з якої сподівалися
відшкодувати втрати, яких вони зазнали під Полтавою та
Переволочною.
УКРАЇНЦІ В БЕНДЕРАХ: СКЛАД,
УМОВИ, КОНФЛІКТИ
Українські емігранти поділялися на кілька різних груп. До
однієї з них, найменшої за чисельністю, але найважливішої
політично, належала старшина. Хоча дехто перейшов до
росіян, близько 45 старшин із сім’ями й оточенням пішли за
Мазепою у вигнання й утворили там козацький провід2. Серед
них були деякі з найвидатніших представників української
козацької еліти, зокрема гетьманів небіж і єдиний спад
коємець Андрій Войнаровський, писар Війська Запорізького
Пилип Орлик, прилуцький полковник Дмитро Горленко, гене
ральний бунчужний Клим Довгополий, сини полтавського
полковнику брати Герцики, Іван Максимович, Ілля Ломи-
ковський, Федір Мирович та інші. Людей із цієї групи зазви
чай уважали за щирих мазепинців.
Іншу категорію складали прості козаки з Гетьманщини,
вояки Мазепиних найманих полків, канцелярські чиновники
та писарі. їх було небагато, оскільки 2700 здалися в Перево
лочиш росіянам3. Джерела — переважно шведські щоден
ники та звіти — не вказують чисельності цієї групи, хоча
очевидно, що шведи дуже чітко відрізняли її від запорожців.
За приблизними оцінками їх налічувалося десь 500 чоловік4.
Протягом перебування в Бендерах кількість їх постійно змен
шувалась, оскільки саме вони найчастіше залишали місто,
намагаючись дістатися до своїх домівок.
Поки що найбільшою групою серед українців у Бендерах
були запорожці. Після зруйнування Січі частина з них засну
вала в місці впадіння Кам’янки в Дніпро нову Січ. Але
1711 р. російські війська зруйнували і її, тож запорожці
мусили йти ще далі на південь і спорудити третю Січ у пониззі
Дніпра поблизу Олешок, на татарській території5. Одначе
більшість запорожців — близько 6 тис.— навесні 1709 р. при
стали до Мазепи і пройшли з ним, хоча й не без нарікань,
увесь шлях до Бендер. Вони не мали іншої ради, бо Петро І
заборонив запорожцям повертатися в Україну, а тих, що
намагалися це зробити й були схоплені, вбивали на місці.
Кілька разів цар показував, що він не жартує: кількасот
полонених запорожців вирізано в Переволочній, те саме
сталося й на переправі через Дністер. Невеликий, але по
стійний потік прибульців з України почасти компенсував
51