ЧАСТИНА ДРУГА
БЕНДЕРСЬКИЙ ПЕРІОД
Окрім того факту, що тут був осідок сераскера й головний сторожовий пост на неспокійному північному кордоні Османської імперії, ніщо не вирізняло Бендери, вкрите пилом, провінційне місто на Дністрі. Карл XII і його супутники сподівалися пробути тут недовго, маючи намір вирушити через Польщу до Швеції. Проте несподіваний швидкий наступ російських військ у Польщі змусив їх відкласти ці плани. Крім того, з Кримського ханства та Порти долинали дедалі гостріші протиросійські висловлювання. Тому король вирішив залишитися тут довше, маючи надію скористатися з такого перебігу подій. Але навряд чи хто з утікачів міг припустити, що вони зостануться в Бендерах на довгих п’ ять років1.
Хоча і сераскер, і мешканці міста прийняли його добре, Карл XII не поселився в самих Бендерах, натомість наказавши своїм людям спорудити табір у передмісті. Більшість українців зробили так само, отаборившись у Варниці, маленькому селі поблизу Бендер, за яких п’ ятнадцять хвилин ходу від шведського табору. Через слабке здоров’ я Мазепа зупинився в місті, де був кращий догляд. Однак генеральна старшина, частина якої почала схилятися до того, щоб покаятися перед царем, оселилася в Молдавії, в Яссах. Десь за дев’ ять місяців після прибуття Карла XII колонія біженців у Бендерах зросла: долучилися кілька тисяч Станіславових прихильників, які під проводом київського воєводи Юзефа Потоцького пробилися з боями через Угорщину та Польщу, щоб з’ єднатися зі шведським королем. Таким чином, за рік у Бендерах зібралося близько 8 тис. вигнанців. Із них 500 шведів( згодом їх кількість зросла до 1365), понад 2 тис. поляків і близько 4— 5 тис.— українських козаків. Коли Карл XII почав знову встановлювати зв’ язки з різними дворами Європи, місто набуло космополітичного характеру: дипломати, посланці, таємні агенти й військові перетворили Бендери на міні-центр
50