вірності, знаєш ти, в якій я у царської величності милості; не заміняють там [ у Москві ] мене за тебе: я багатий, а ти вбогий,
а Москва гроші любить; мені нічого не буде, а ти загинеш » 46.
Незважаючи на ці остороги, два провідних члени старшини порушили єдність і восени 1707-го й навесні 1708 р. донесли цареві про змову. Генеральний суддя Василь Кочубей і полтавський полковник Іван Іскра мали на те як політичні, так і особисті причини 47. Свавільні дії гетьмана викликали невдоволення деяких визначних членів еліти, й шанований і впливовий Кочубей став ватажком невдоволених. Тертя між Кочубеем і Мазепою посилила давня звичка гетьмана упадати за жінками. 1704 р. гетьман, якому невдовзі мало виповнитися,
шістдесят п’ ять, почав проти волі батьків залицятися до шістнадцятирічної Кочубеєвої дочки М отрі48.
Ситуація загострилася восени 1707 р., коли Кочубей за підтримки Іскри подав цареві докладний список із 33 пунктів, що засвідчували Мазепині таємні контакти з ворогом 49. Коли вони повторили свої звинувачення наступної весни, цар викликав їх на допит. Легко уявити тодішній Мазепин страх і паніку. Впевнені, що зможуть довести цареві слушність своїх звинувачень, Кочубей та Іскра прибули до його штаб-квартири під Смоленськом. Але вони жорстоко прорахувалися.
Петро І поставився до їхнього доносу як до ще однієї набридливої спроби бунтівливої старшини очорнити його вірного гетьмана. Після тортур цар засудив Кочубея та Іскру до смертної кари й послав їх на страту Мазепі, виявивши тим
самим д о. нього свою особливу прихильність50.
Хоча гетьманові й цього разу вдалося уникнути викриття, справа Кочубея та Іскри дуже похитнула його впевненість.
Мазепа був переконаний, що тепер цар його підозрює й лише чекає слушного моменту, щоб заарештувати. Тому він намагався будь-що уникнути з’ єднання з царевим військом. Він
навіть удав, що помирає.( Мазепа й справді був хворий, але не так серйозно, як удавав.)
Восени 1708 р. тиск на гетьмана далі наростав. Після того, як шведські і російські армії зійшлися в Україні, далі ухилятися стало неможливо. Коли 23 жовтня небіж гетьмана Андрій Войнаровський примчав, захекавшись, із російського
табору й повідомив, що Меншиков із великими силами кавалерії йде на нього, Мазепа « зірвався як вихор ». Зібравши всі наявні війська, він рушив до шведських позицій. Про смерть тепер було забуто.
Під час переговорів зі шведами Мазепа запевняв, що, з’ єднуючись із Карлом XII, приведе з собою ЗО тис. козаків. Проте коли настав вирішальний момент, гетьман мав у своєму розпорядженні тільки сім тисяч. Решта військ за царевими
34