зі шведським королем офіційну угоду. Поштовхом до укладення цієї угоди великою мірою стали дії запорожців, які незадовго перед тим визнали Мазепу за свого володаря й перейшли на бік шведів. Оскільки вони не дуже довіряли будь-якій владі, а надто Мазепиній, запорожці наполягали на з’ ясуванні мети й умов, на яких вестиметься в Україні війна
проти ненависної їм Росії. Аби заспокоїти українців, 8 квітня 1709 р. в Будищі Карл XII підписав із ними врешті просту, відверту угоду39.
Перший пункт домовленості найважливіший: Карл XII обіцяв захищати Україну і не укладати миру з царем доти, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви й не відновлять своїх давніх прав і привілеїв. Решта положень стосуються другорядних питань: шведське військо не повинно завдавати українському населенню збитків, а солдати, що кривдять місцевих мешканців, мусять зазнавати суворої кари. Зі свого боку, українці мали переконати селян, аби ті утримувалися від нападів на шведські підрозділи, й забезпечували союзників продовольством. Такий короткий зміст українсько-шведської угоди.
Тепер Мазепина конспіративно-дипломатична споруда була завершена. З Лещинським він дійшов згоди щодо головного політичного питання майбутнього: вийшовши з-під « високої руки царя », Україна мала перейти під зверхність польського короля на вигідних для неї умовах і стати повноправним партнером у польсько-литовській Речі Посполитій. Із Карлом ХІІ Мазепа владнав надзвичайно важливе й невідкладне питання: він здобув гарантії, що в ході війни й при укладенні миру українські інтереси будуть захищені. Але тоді як деталі цієї ретельно розробленої змови своєрідні, її загальна схема цілком звичайна. Дії Мазепи та його послідовників були типові для європейської знаті, що завжди прагнула повстати проти монарха, якого вважала зарозумілим тираном.
КОНСПІРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО МАЗЕПИ
Аналізуючи Мазепині конспіративно-дипломатичні приготування, ми випередили справжній плин подій. Тепер буде корисно повернутися назад і подивитися, яким чином гетьман утілював у життя свій задум.
Хоча в XVII ст. рішення покинути чи повалити суверена приймалося в Європі досить часто, воно ніколи не було легким. Здебільшого його приймали найперші серед знаті, люди, яким доводилося багато втрачати— королівську прихильність, величезні статки, блискучу кар’ єру, а часто й власне
31