ючись сам стати гетьманом І5. Старий гетьман добре розумів,
що такі махінації можливі. Згадуючи про престижний, але
пустий титул Римського князя, що його він одержав 1708 р.,
Мазепа казав: «...Хочуть мене задовольнити князюванням
Римської держави, а гетьманство забрати» 1б. Відчуття небез
пеки та обурення похитнули навіть незрівнянну лояльність
українського гетьмана.
Образа, що врешті переконала Мазепу почати серйозні
переговори з ворогом, була пов’язана з питанням про захист.
Колйг Карл XII вторгся в Росію, поширилися чутки, що його
союзник Лещинський має намір напасти на Україну. Розу
міючи, що його військо надто ослаблене балтійськими похода
ми, щоб захистити країну, гетьман звернувся за допомогою до
свого суверена. Як пише Орлик, між гетьманом і царем
відбулася така розмова: «...Я сказав царській величності, що
коли король шведський і Станіслав зі своїми військами роз
діляться, й перший піде в державу Московську, а другий
в Україну, то ми військом нашим безсилим, частими походами
й війною зруйнованим і зменшеним, не зможемо оборонитися
від військ шведських і польських, і тому просив я царську
величність... щоб принаймні 10 000 від військ своїх регулярних
на допомогу зволив дати, а його величність мені відказав: «Не
тільки 10 000, але й десять чоловік не можу дати; як можете,
самі бороніться» 17.
Для Мазепи це стало останньою краплею. Перед загрозою
вторгнення поляків — лиха, яке не тільки розорило б країну,
а й зруйнувало б установлений понад п’ятдесят років тому
козацький лад,— вірний васал на прохання про допомогу
почув од свого суверена категоричну відмову. Звичайно, Пет
ро І мав передусім дбати про власні землі. Але це якраз і
було головне: між інтересами царя й інтересами гетьмана
проведено межу. Для гетьмана це означало, що Переяславсь
ка угода — підстава його вірності цареві — більше не була
обопільно вигідною, а значить, уже не могла його зобов’я
зувати.
В Мазепиній аргументації постійно повторювалися й наго
лошувалися певні фрази й ідеї: права та привілеї, зверхність,
що вільно вибирається й може бути скасована; і завжди пи
тання про захист. Кожному, хто знайомий із середньовічними
політичними теоріями, ці поняття видаються знайомими. Вони
є складниками договірного принципу, найбільш звичного для
європейського феодалізму регулятора політичних відносин
між монархами та регіональними елітами. Досить пригадати
основні елементи цього принципу, такого поширеного й такого
важливого для європейської знаті XVII ст., аби побачити, як
він збігається з Мазепиними аргументами.
25