трохи житла та хліба змушені були спалити, то з крайньої потреби, аби воно ворогові на харч не дісталося й аби він мусив через те без житла та їжі гинути » 4.
Визнаючи, що українці страждають од російського війська, яке рухається через їхню країну, Петро І далі зауважує, що « в такій нині з ворогом нашим, королем шведським, воєнній пригоді, без цього зовсім неможливо обійтися, й тому належить вам, задля загального добра держави( для якого ми й персони своєї, приймаючи всілякі труднощі, не шкодуємо), те витерпіти » 5.
До селянських невдоволень в Україні додавалися невдоволення козаків у поході. Козакам війна принесла низку болісних новацій. Тепер вони воювали не поряд із домом і не
з традиційними ворогами— поляками, татарами чи турками,— а з модерними шведськими арміями в далеких землях Лівонії, Литви чи центральної Польщі, до того ж власним
коштом. Під час цих походів стало ясно, що козаки вже не можуть змагатися з регулярними європейськими полками.
Петрові німецькі та російські командувачі до них і ставилися відповідно: козаків використовувано як допоміжну силу, а дуже часто— просто як гарматне м’ ясо. Це не додавало козакам гордості, а ще менше— шансів вижити. Рік за роком їхні
полки поверталися з півночі, втративши вбитими й пораненими 50, 60 чи навіть 70 відсотків вояків6.
Моральний стан козакій ще більше погіршився 1705 р., коли Петро І, аби скоординувати зусилля своїх військ, призначив у козацькі частини російських і німецьких командирів. Зневажаючи це, як вони гадали, другосортне військо, новопризначені офіцери поводилися, на думку їхніх українських підлеглих, надміру жорстоко й зарозуміло. Крім того, коли козаки поверталися з походу, їх часто посилали будувати, під
прискіпливим наглядом росіцн, фортифікаційні споруди, такі, як Печорська фортеця в Києві. Зі свого боку, командири й наглядачі часто скаржилися цареві на ненадійність козаків і брак у них дисципліни. В кожному разі війна неабияк посилила тертя між українцями та росіянами.
Навіть найвище козацьке керівництво не було захищене від кривд і образ. 1705 р.. російські солдати причепилися до Дмитра Горленка, наказного гетьмана козацьких сил у Литві, стягли його з коня й замалим не побили, а коня зреквізували для потреб поштової служби 7. Сам Мазепа виявив, що фаворит царя Олександр Меншиков постійно використовував наймане військо, якому платив гетьман, і жодного разу не потурбувався сповістити його про це. В одному з походів цар поставив гетьмана під комайдування Меншикова. Мазепу це особливо роздратувало, бо він підозрював царевого фаворита
23