них контактів. Він і його син Григор спілкувалися з Карлом XII, Людовіком XIV, Августом II, Станіславом Лещинським, султаном Махмудом і ханами Девлет-Гіреєм та Капланг- Гіреєм, не кажучи вже про їхніх провідних міністрів і дорадників. Деякі з цих володарів— шведський король, султан к хани— зв’ язали себе договорами про створення незалежного від Росії Українського князівства. До того ж Орлик, нє *
відміну від Ракоці чи Кантемира, зумів зробити другу спробу. Похід 1711-го та переговори 1712— 1713 рр. мало не принесли гетьманові у вигнанні владу над Правобережжям. Нарешті, Орликова діяльність у 20— 30-ті роки завдала чимало клопоту російським правителям і також спричинилася, бодай непрямо, до їхніх тогочасних примирливих заходів в Україні. Зі смерті © Орлика 1742 р. закінчилася перша фаза довгої історії українського сепаратизму, в якій гетьмани і старшина відігравали провідну роль. Але прецеденти, що їх створили Мазепа та Орлик, зовсім не були забуті, коли в двадцятому столітті почалося відродження українського сепаратизму.