ти проти росіян32. Він навіть виклав конкретний план: турки
мають якнайскорше окупувати Правобережжя з містами Біла Церква, Умань і Бар, бо « хто має в руках ці пункти, той має цілу Україну » 33.
У розмові з Орликом Єген Мехмет-паша запевнив колишнього гетьмана, що Порта все ще вважає його провідником « козацької нації » й що будь-яка українська територія, яку
займуть турецькі війська, перейде під його правління 34. Великий візир дозволив Орликові повернутися з Відіна до Ясс, ближче до польсько-українського кордону. Але найприємніша
новина надійшла перед самим від’ їздом великого візира з Відіна. В адресованій Орликові ноті він повідомляв, що російські військовополонені розповіли про заворушення й невдоволення росіянами в Україні та на Січі. Єген Мехмет-паша просив гетьмана підготувати план, згідно з яким запорожці могли б повернутися під протекцію Турреччини, а Україна знову здобула б свої давні права35.
Десь у другій половині 1738 р. Орлик послав начерк такого плану до Порти, де, як він пізніше стверджував, його проект не тільки обговорювався на засідайні дивану, а й був схвалений султаном Махмудом І у присутності хана Менглі-Гірея II( останній повернувся на престол 1737 р.). Мабуть, Орлика мали викликати до Константинополя на консультації, але невідомо, чи ця поїздка справді відбулася. В кожному разі очевидно, що в перші місяці 1739 р. Порта нарешті вирішила скористатися антиросійськими настроями в Україні та Польщі. В лютому 1739 р. Потоцький через свого представника А. Гуровського дійшов порозуміння з великим візиром, що мало сприяти турецьким операціям на Правобережній Україні36. Невдовзі після того Орлика послано до Каушан, де він мав приєднатися до татар, які готувалися напасти на Правобережжя. З Каушан Орлик зробив іще одну спробу переконати запорожців повернутися під зверхність Туреччини. Не розкриваючи листа, запорожці відіслали його Мініхові.
Татарський наступ кінця лютого— початку березня росіяни відбили, і 21 березня 1739 р. Мініх повідомляв імператрицю: '« В нинішній мій через Україну проїзд міг я бачити, що щасливе відбиття татар так підбадьорило тутешній народ, що Орликові важко буде здійснити свої плани...» 37 ' Але Орликовим планам після його короткочасного повернення на передній край подій російсько-турецької війни судилося зазнати ще однієї різкої зміни. Після офіційного Станіславового зречення в лютому 1736 р. французи істотно пом’ якшили своє протиросійське спрямування( хоча й надалі надавали певну підтримку Орликові). 7 грудня 1736 р. Вільнев одержав вказівку повністю змінити курс. Замість підтримуван і