хід подій, що могли мати вирішальне значення для його особистої долі та долі України. Ситуація ставала нестерпною, й наприкінці 1734— на початку 1735 рр. він спробував зорганізувати військову силу. За фінансової підтримки турків і французів23 Орликові вдалося зібрати близько тисячі своїх давніх прибічників, запорізьких розкольників і мандрованих козаків. Неабияк підбадьорило його прибуття славетного козацького ватажка Сави Чалого з кількома сотнями вершників. Давні колеги Орлика Федір Нахимовський, Федір Мирович та Іван Герцик дісталися до нього в Каушани, утворивши кістяк його штабу. Хан, здавалося, був задоволений Орликовими спробами й знову написав про нього французькому королеві24.
Але Орликових коштів виявилося замало, щоб утримувати значну військову силу. В самій Польщі Станіслав, зі справою якого Орлик( хоча й ставився до неї без особливого захоплення) був так тісно пов’ язаний, зазнавав поразки й мав ось-ось утекти з країни від наступу російських військ. З огляду на це хан, що мав намір прийти на допомогу Лещинському, відклав вторгнення в Польщу. Внаслідок цих обставин, якраз перед початком воєнних дій між Туреччиною і Росією( російський кабінет міністрів оголосив війну Порті 14 червня 1735 р.), колишній гетьман мусив розпустити своє військо й разом зі штабом відступити до Бендер, щоб зачекати дальшого розвитку подій.
Хоча Орлик не міг вести проти росіян військових дій, він
виявився корисним туркам і татарам як дорадник, інформатор і підбурювач проти росіян. Справді, останні роки участі Орлика у військових і політичних конфліктах на турецькоросійському кордоні позначені цим новим видом діяльності. Вже в серпні 1734 р., щойно гетьман перебрався ближче до українських земель, російська імператриця скаржилася, що « Орлик не тільки таємно поширює й далі свої інтриги й злісні намови проти нашої імперії, але цього року він був присланий до кримського хана й там, поблизу наших кордонів, він творить серед наших малоросійських підданих хвилювання і підбурювання до ворожих дій проти нас, а особливо сутички й незгоду між нами та Портою ». В іншому повідомленні зазначалося, що діяльність колишнього гетьмана вкрай небезпечна, бо він « у Порти, а особливо у кримського хана, у великій пошані » 26.
Орлик також прислужився туркам широкою мережею своїх важливих контактів, передусім у Польщі. Саме за його
посередництва 1736 р., в розпалі вторгнення росіян на турецьку територію, влаштовано таємну зустріч між київським воєводою Юзефом Потоцьким і турецьким посланцем Ібрагімом-пашею з метою переговорів про дозвіл Речі Посполитої щодо вступу на Правобережжя турецьких і татарських військ,
149