непорушний... Війська Запорозького одностайний і попри-
сяжний до визволення вітчизни замір і задуми».
Запорожці відповіли також не без іронії,9. Вони ввічливо
й шанобливо заявили, що в разі турецько-російської війни не
бажають опинитися в ситуації, коли муситимуть воювати на
боці мусульман проти своїх християнських братів. Знаючи
Орликові релігійні почуття, вони наголошували: «...Якщо б ми
пішли за ним. Ханом, і за вами, Гетьманом, на допомогу
проти війська Ї[ї] І імператорської] В [еличності], то як Орда
не звикла містечок добувати, тільки людей наших християнсь
ких набрала б, як у минулі роки (1711 і 1713) під Білою
Церквою і під слободами, і, вступивши в Крим, із собою
в неволю вічну погнала, то певне вже б тоді особливу не
милість од Бога за плач християнський і за пролиття крові
невинної і прокляття вічне одержали»20. До того ж запорожці
висловили поважний сумнів, чи хан, навіть якщо він завоює
Україну, віддасть її цього разу Орликові. Тому вони радили
своєму колишньому гетьманові припинити свої намагання
й просити прощення, як зробили вони. Схожого листа запо
рожці послали Каплан-Гіреєві, подякувавши йому за гос
тинність21.
Хоч якою неприємною і болісною була Орликові ця
відповідь, він не відступився й далі обстоював свою думку про
запорозькі землі. Листи обох сторін ставали щораз різкішими.
Коли запорожці написали в одному з листів, що землі між
Ореллю й Самарою їхні тому, що вони здобули їх мечем,
колишній гетьман заперечив, що ті землі були здобуті лише
з допомогою турків за Дорошенка. Певно, це роздратувало
запорожців аж настільки, що вони у відповідь висунули проти
Орлика особисті звинувачення. Вони написали російським
урядовцям, що колишній гетьман так неухильно підтримує
турків, бо Порта пообіцяла йому та його нащадкам право
власності на землі, які він допоможе привести під сюзеренітет
Туреччини. Таким чином, пов’язані з «революцією в Україні»
Орликові розумування, Станіславові надії й ханові сподівання
закінчилися гострими взаємними звинуваченнями між ко
лишнім гетьманом і запорожцями.
ОСТАННІ СПРОБИ
За свідченням Григора Орлика, втрата Запорізького
Війська ввергнула його батька в «жахливий відчай»22. До
цього додавалася ще й та обставина, що колишній гетьман не
тільки цілковито залежав од примх турків і татар, а й не мав
жодного опертя, щоб домагатися якоїсь влади чи впливати наі
148