велику протиросійську коаліцію, що охоплює більшість європейських країн і Османську імперію. « Московщина » перебуває в політичній і військовій ізоляції і незабаром буде розгромлена. Він картає запорожців, що в той час, коли турецькі і татарські війська знову готові виступити проти росіян і з’ явилася реальна нагода визволити вітчизну, вони дали задурити себе брехливими російськими обіцянками й переходять на бік тих, які напевно програють у майбутньому конфлікті.
Що стосується ідеології, то гетьман у вигнанні виступив
речником класичної мазепинської позиції. Він перелічив, як Москва від часів Хмельницького систематично обмежувала права України, поєднуючи обман і силу. Найбільшого розмаху ця сваволя досягла за Петра І, коли здійснено відкритий і жорстокий наступ на українську автономію, що виявився у спробі зліквідувати Гетьманщину й замінити її Малоросійською колегією, яка лише прикривала обсадження керівних посад в Україні росіянами. З очевидних причин Орлик не говорить про зміни, запроваджені 1727 р. Гетьман дивується, як запорожці можуть бути такі дурні, щоб довіряти росіянам, « як тепер цілий народ український, братія ваша, родичі й одноземці ваші, жалісно і слізно на себе нарікають », що не послухали « зичливих і правдивих славної пам’ яті небіжчика гетьмана Мазепи пересторог ». « Зважте тоді,— закінчує Орлик,— вашімосць добрі молодці, Військо Запорізьке, до яких ідете чи пішли приятелів!» 18.
Нарешті, гетьман порушив технічну, але дуже важливу проблему. Якщо запорожці покинуть ханство й перейдуть до росіян, то де їм дозволено буде поселитися? їхні традиційні землі між Самарою й Ореллю залишаться, як гарантовано російсько-турецькими договорами 1711, 1712 та 1713 рр., під турецькою й татарською юрисдикцією. Певно ж, вони не такі наївні, аби сподіватися, буцімто росіяни зважаться на війну з Туреччиною, щоб відвоювати для запорожців ті дикі поля. Немає для них місця й у Гетьманщині чи Слобожанщині. Тому— тут Орлик повторює один із своїх давніх і найулюбленіших аргументів— росіяни переселять запорожців на пустельні землі за Волгою, далеко від їхньої батьківщини.
Була певна іронія в тому, що гетьман, після довгих років знемагання в турецькій неволі, де він постійно оплакував своє перебування в « тому безбожному Вавілоні », нині закликав зіапорожців залишатися під владою « невірних ». Як твердив Орлик, причиною його гніву й розчарування було те, що своїм учинком запорожці зруйнували всі його політичні плани, роздратувавши татар і осоромивши його не тільки перед Портою, але й перед французьким, польським і шведським монархами, які були « від мене багатьма листами... запевнені й добре повідомлені про мужність, відвагу та про постійний і
147