На засіданні Верховної таємної ради 11 лютого 1726 р. Меншиков^Ф. М. Апраксій, Г. І. Головкін і Д. М. Голіцин обговорювали пропозиції щодо поступок українцям. Рада вирішила рекомендувати Катерині І, « поки ще з турками до розриву не дійде, до тих місць заради задоволення та приголублення тамтешнього народу, вибрати персону видатну і вірну з них, малоросіян, у гетьмани » 4.( Між іншим, саме на цих примирливих тенденціях та на особистих контактах із голштинським герцогом— також членом ради, пов’ язував у той час Орлик свої сподівання на амністію.) Крім того, рада дійшла висновку про доцільність знову будувати відносини на базі традиційних умов, тобто на Переяславській угоді. Нарешті, Малоросійській колегії вирішено дати інструкції, аби вона обмежилася функціями ' найвищого апеляційного суду й перестала втручатися в управління Гетьманщиною. Як слушно зауважив Крупницький, ці пропозиції ради були компромісом: традиційні українські права відновлювалися, але колегія, хай і з меншими повноваженнями, залишалася 5.
За кілька тижнів ці пропозиції викликали різко негативну реакцію одного з членів ради П. А. Толстого, який заявив, що він « того, щоби в малій Росії знову гетьманові бути, радити не може, позаяк блаженної пам’ яті його Імператорська Величність із тим наміром гетьмана в Україні не настановив і в полковників та старшини владу зменшив, щоб Малу Росію
до рук прибрати, і таким чином у полковників і старшини з підданими дійшло вже до чималої сварки, і якщо нині там гетьмана настановити і йому, а також і старшинам владу, як раніше, дозволити, то за теперішнього стану справ між Росією й турками є велика небезпека якихось небажаних наслідків » 6.
Це відлуння української політики Петра І справило неабиякий вплив на Катерину І. Вона відхилила рекомендації ради й погодилася лише на одну поступку: дозволити повернутися в Україну затриманим у справі Полуботка, надто ж високо шанованому миргородському полковникові Данилові Апостолу( але тільки за умови, що він залишить у Петербурзі як закладника свого сина) 7, Влада Малоросійської колегії в
Україні здавалася тоді міцною як ніколи.
Одначе в цей час загроза для колегії з’ явилася з несподіваного боку. Після смерті 6 травня 1727 р. Катерини І Ментиков, призначений опікуном Петра II, фактично став регентом імперії. Цей давній заклятий ворог Мазепи та Орлика тепер перетворився на захисника українських прав. Що стояло за
несподіваною симпатією могутнього Меншикова до України та його ворожістю до колегії?
Кажучи просто, йшлося про гроші. Як уже згадувалося, Меншикову належало в Україні 55 175 селян, тобто він був
142