них військово-політичних заходів на випадок, якщо конфлікт у Польщі пошириться до російсько-турецького кордону й зачепить Україну.
З погляду Росії Україна мала всі передумови для того, щоб стати зоною неспокою. Орликова діяльність за кордоном, небезпечна близькість запорожців, постійна загроза нового вторгнення татар і турків давали досить підстав тривожитися.
Крім того, в Петербурзі добре знали про поширене в Україні невдоволення російським правлінням, особливо серед визначальної з політичного погляду верстви— старшини. Тому доки зберігалася небезпека війни з турками, а надто вкупі
з польським конфліктом, російські діячі надавали українським справам великого значення.
УКРАЇНА ПІСЛЯ ПЕТРА І
Спочатку смерть Петра І не викликала в Гетьманщині великих політичних змін. Обрання нового гетьмана й далі відкладалося, а Полуботкові спільники— Савич, Чарниш і,
пізніше, Апостол— залишалися в ув’ язненні в Петербурзі. Тим часом над українцями панувала Малоросійська колегія, яка прагнула глибше врости в цю землю.
27 травня 1726 р. Вельямінов попросив Сенат « задля ефективнішого ведення справ » перевести колегію з розшташованого біля російського кордону Глухова вглиб України, скажімо, до Ніжина чи Прилук 1. Він також просив дозволу спорудити будівлю, придатну для розміщення російських чиновників. Але найважливішим було прохання колегії, аби її члени залишалися на своїх посадах постійно й не підлягали заміні. Не відстаючи від чиновників, російські офіцери в Україні також прагнули влаштуватися зручніше. 23 червня 1727 р. Військова колегія попросила для десяти розташованих у Гетьманщині полків права на постійне розквартирування 2.
Не всі з цих пропозицій були зустрінуті в Петербурзі прихильно. Верховна таємна рада, найважливіша імперська установа за правління Катерини І та Петра II, відхилила гірохання військових про сталі квартири й петицію Вельямінова про переведення колегії. Ці ухвали свідчили про більшу чутливість до нарікань українців.( Десь у той час російський урядовець у Гетьманщині з тривогою повідомляв до Петербурга: « Про колезьких членів.., як від гетьмана та від інших чую, великої завдано кривди тутешньому народу, і буде, кажуть, багато чолобиття, що й показується по справах, як на членів, так і на піддячих » 3.)
141