ня з австро-російським альянсом французькі стратеги спо
дівалися створити санітарний кордон, що складався б зі
Швеції, Польщі й Туреччини. Польща мала бути наріжним
каменем цієї коаліції. Але оскільки Польща під владою Ле-
щинського не могла б, ясна річ, сама протистояти російському
тискові, підтримка з боку татар і турків могла б стати у ве
ликій пригоді21. В цих геополітичних міркуваннях простір
між власне Польщею та Османською імперією, тобто Україна,
мав ключове значення. Лише за умови, що Орлика й запо
рожців можна використати як єднальну ланку між Польщею
й турками, варто, вважали французи, надавати підтримку
гетьманові-емігрантові.
Здійснювати ці плани доручено новому французькому
послові в Константинополі маркізові де Вільневу22. Він
прибув до турецької столиці восени 1728 р. й залишався там
протягом більш як трьох десятиліть, упродовж яких здобув
заслужену репутацію одного з найвизначніших дипломатів
Франції. Спочатку головним завданням Вільнева було умовити
пасивний турецький уряд стати на рішучішу протиросійську
позицію. У зв’язку з цим французький посол спробував
установити тісніші контакти з Орликом 2\ Але гетьманова
ізоляція в Салоніках перешкоджала будь-якій значній
співпраці. Розв’язання проблеми прийшло з несподіваного
боку.
Наприкінці жовтня 1729 р. в* Польщі київський воєвода
Юзеф Потоцький і його брат Теодор, примас Польщі, встано
вили зв’язок зі старшим сином гетьмана Григором, який за
рекомендацією Флеммінга служив у війську Августа II. Оче
видно, Потоцькі, активні Станіславові прихильники, з власної
ініціативи вирішили залучити до своєї справи колишнього
українського союзника, а Григора обрали як засіб досягти цієї
мети.
За посередництва іншого Орликового знайомого з бен-
дерських часів, тодішнього шведського посла у Вар
шаві Г. Цюліха, влаштовано зустріч, на якій були присутні
Григор, Потоцькі, Цюліх і французький посол у Варшаві
маркіз А. М онті24. Цюліх написав для Монті історичний ог
ляд діяльності Мазепи та Орлика, який закінчувався тверд
женням, що запорожці залишилися вірними Орликові й
«тільки чекають нагоди повстати проти Росії і повернути собі
давні свободи» 25. Після цієї зустрічі Григора, озброєного ре
комендаціями Потоцького, Цюліха й Монті, таємно відправле
но до Франції, де він мав представити справу свого батька
перед вищою владою.
Так зусиллями Станіславових прибічників в Орликові полі
тичні плани й орієнтації введено чинник, значення якого годі
132