переоцінити. Григорові судилося стати активним представником батькових інтересів і « справи козацьких вольностей » при
королівських дворах од Стокгольма до Бахчисарая. Саме він, більш-менш відповідно до батькових бажань, представлятиме аргументи на користь « революції в Україні » урядам султана та
хана. Григора прийняли у Франції добре26. 10 грудня 1729 р.
Станіслав вітав його у своїй резиденції в Шамборі, де молодий Орлик одержав дальші настанови й рекомендації до міністра
закордонних справ Франції Шовелена й дочки Лещинського, французької королеви. Після кількох зустрічей із Шовеленом французький уряд погодився фінансувати Григорову поїздку до Салонік для нарад із батьком, а далі до Константинополя, де він мав разом із Вільневом домагатися звільнення
Орлика й дозволу поїхати до запорожців 27.
На ночатку квітня Григор сів на корабель у Марселі, а 15 травня його батько з радістю занотував: « У понеділок, того самого, дня, якого 1721 р. Бог засмутив мене смертю мого надзвичайно коханого й найдорожчого сина Якуба, у своєму безмежному й безконечному жалю він підбадьорив мене прибуттям до порту із Франції мого найдорожчого і глибоко коханого сина Григора » 28. Остерігаючись шпигунів,
Григор подорожував під ім’ ям швейцарського капітана Гага. З цієї причини батько й син, які не бачилися один з одним
десять років, на людях удавали, що вони не знайомі.’
Одначе протягом майже чотиритижневого перебування Григора в Салоніках батько й син мали досить можливостей наодинці обміркувати всі питання, пов’ язані з приготуванням
до Григорової місії в столицю Порти. Орлик наставляв сина,
які аргументи можуть переконати великого візира звільнити його з Салонік і дати змогу перебратися ближче до запорожців.
Головна мета гетьмана полягала в тому, щоби переконати великого візира в його, Орликовій, корисності для Порти29. Згадуючи про постійні клопоти, які великий візир та кримський хан мали з запорожцями, Орлик твердив, що такі труднощі не поставали б, аби він міг повернутися до запорожців, відновити серед них дисципліну й підтримувати врівноважені стосунки між ними та ханом. Він додавав, що « це моя довга відсутність у Війську довела не тільки запорожців, а й увесь козацький народ до жахливої скрути » 30. Не бажаючи справити враження, що він сподівається турецькоросійської війни, гетьман водночас акцентував увагу на високій бойовій майстерності запорожців і їхній потенційній корисності для Порти.
133