французький консул переконав, по суті, змусив мене відписати листа королеві Станіславу ». Далі він додавав, що написав « церемоніального, а не поважного листа » 11. Орлик полегшено зітхнув, коли в квітні 1727 р. довідався про смерть французького посла в Константинополі Ж. Д’ Андрезеля. Раніше посол зв’ язувався з ним і пропонував поклопотатися в Порті про гетьманову долю, що поставило Орлика перед нелегким вибором: він хотів скористатися пропозицією, але не бажав бути пов’ язаним- із французами та їхніми союзниками. Смерть посла звільнила гетьмана від болісних роздумів над тим, що
він має відповісти.
Але хоч як ухилявся Орлик від прямої відповіді, Станіслав наполягав, підступаючись до нього зі ще більшими « спокусами ». У березні 1727 р. Лещинський повідомив гетьмана, що « тутешній [ тобто французький ] двір і Англія взяли до ровгляду мої рекомендації щодо статусу Вашої Світлості. Очевидно, що всі союзники, об’ єднані в Ганноверську лігу, бачать, на підставі мого подання, яку користь особа та репутація Вашої Світлості можуть мати для спільної справи, задля якої вони уклали союз. Мене також запевнено про можливість дістати субсидії на полегшення важкого становища Вашої Світлості... З боку Вашої Світлості не повинно бути зволікання у вияві через меморандуми до французького, англійського та данського посланців [ при Порті ] вашої готовності задля загального добра завдати Москві відчутного удару шляхом великої української революції » 12.
Лещинський дав іще одну конкретну обіцянку— допомогти Орликові перебратися до Бендер чи до Хотина, ближче до запорожців і родини. З приводу цього листа геть^ ман зазначив у щоденнику: « Ось такими спокусами з усіх боків, король Станіслав із Франції, французький та англійський посли зі Стамбула принаджують і схиляють мене. А від [ австрійського ] імператора та від російської імператриці я не маю позитивної [ відповіді ] щодо моїх інтересів » 13, Очевидно, Станіславова наполегливість почала діяти.
Хоча Орлик і далі сподівався дістати прощення, він вирішив, що може бути корисним дати колишньому королеві
обнадійливішу відповідь. Так з’ явився знаменний документ, який, з одного боку, яскраво й загалом точно відбиває невдоволення українців російською зверхністю, а з іншого— дає змогу побачити, як хитро Орлик використовував привид української революції, щоб досягти своєї найближчої мети 14.
. Як завжди, Орлик починає з барвистих висловлювань вдячності королеві не тільки за його турботу про гетьманову особисту долю, а й за бажання допомогти « козацькій нації » знову здобути давні вольності. Далі йде головна думка по
5 Субтельний 129