ливості цих повідомлень, Петро І дав Румянцеву таємну вказівку: « Постарайтеся послати когось у Запорожжя, а краще б із таких, які дуже озлоблені старшинами, щоби дістати того листа, якою писала до них старшина, і грошей можете на те вжити до 5000 із взятих старшинських, і гадаю, за таку суму це одержати можна » 69.
Слідом за цими доносами з Константинополя від Неплюєва надійшла ще тривожніша новина: « Із Криму приїхав французький консул, який говорив мені по секрету, що цього року в різний час приїжджали з України від деяких козацьких командирів *.. люди до татарського головного мурзи Кантимірбея зі скаргами, що в них усі колишні привілеї забрано, пре що вони били чолом у Петербурзі, але нічого не добилися; тому воші, українські жителі, бажають піддатися під турецьку протекцію, але без допомоги турецької зробити того не можуть, тому що на Україні в них російського війська багато. Мурза радив ханові Саадет-Гірею втрутитися в ці козацькі справи, але хац не погодився, по-перше, тому, що Порта суворо наказала йому зберігати дружбу з Росією, а по-друге, особливо тому, що він чоловік миролюбивий » 70.
Важко встановити, наскільки ці доноси та повідомлення були правдиві. У своєму щоденнику Орлик жодним словом не згадує про якісь зв’ язки з Полуботком, але є ознаки того, щ © гетьман уникав записувати там особливо таємну інформацію. Так чи інакше, цілком очевидно, що ситуація в Україні була напруженою і що Петра І це непокоїло. Тому коли 1724 р. Полуботок намовив старшину ще раз попросити про обрання нового гетьмана, цар розлютився. Наказного гетьмана і декількох його прихильників викликано до Петербурга пояснити їхні прохання. Там їх заарештовано, допитам © й ув’ язнено в Петропавловській фортеці. Полуботок не витримав тюремних злигоднів і 29 грудня 1724 р. помер. Тільки смерть Петра І в 1725 р. врятувала його товаришів від такої ж долі.
Відлуння подій в Україні досягло Орлика в Салоніках. Одначе його розуміння того, що відбувалося, не могло бути повним. Усвідомлюючи, що старшина й багато простих козаків невдоволені заходами росіян, Орлик водночас не знав, наскільки далекосяжними й ефективними були ті заходи. Він припускав, що невдоволення в Україні неминуче призведе до якогось виступу проти царя. Принаймні так було в Україні завжди. Але гетьман у вигнанні не знав, як багато змінилося від часів Мазепи й наскільки стиснулися цареві лещата.
125