тоді як українські мали платити за товари, що їх вони везли на північ, податок у розмірі від 10 до 37 % 59. Скориставшіся з цієї ситуації, такі люди, як Меншиков і Строганови, відтрутили місцевих купців і захопили панівні позиції в українській торгівлі.
Але найбільшого фінансового удару завдано українцям 1722 р., коли Малоросійська колегія запровадила в Гетьманщині пряме оподаткування. Але Вельямінов не мав ані прикладу, ані інформації, ані допомоги від старшини. Перш ніж почати стягнення податків, спантеличений президент поїхав у Петербург до царя з довгим переліком питань і проблем( головною з них був пасивний опір старшини). Але цар не дав йому корисної поради. Повернувшись у Гетьманщину, Вельямінов почав збирати податки де і як міг. Спочатку їх сплачували, м’ яко кажучи, нерівномірно. Приміром, 1724 р. Болканська сотня Стародубського полку виплатила 7 руб., а приблизно така сама за розміром Коропська сотня
Чернігівського полку— 227 руб. Ще разючіша різниця між Полтавською сотнею Полтавського полку та Кременецькою— Миргородського полку. Перша платила 8, друга— 2276 руб. 60
Незважаючи на цю нерівномірність, Вельямінов уперто просувався вперед, запроваджуючи нововведення, які мали збільшити зібрані суми. Крім започаткованого регулярного збирання податків, важливою новацією колегії було введення до числа платників старшини та вищого духовенства. Оскільки ці дві групи володіли найбільшими багатствами в Україні, не можна було зібрати значних коштів, не стягуючи податків і з них. Аби мати певність, що старшина платить призначені суми, наглядати за збиранням поставлено російських офіцерів. Щоби полегшити стягування податків, від українців
вимагали платити готівкою, а не натурою, як гетьманові. Зусилля колегії принесли неабиякі результати: 1722 р. зібрано
45 тис. руб. готівкою й 17 тис. натурою; 1723— 86 тис. готівкою й 27 тис. натурою; 1724 р.— 141 тис. руб. готівкою й 40 тис. натурою61.
Як реагувала на ці цареві заходи козацька верхівка Гетьманщини? Гетьман Скоропадський, що був, певною мірою, причетний до Мазепиної « измены », довгий час намагався не давати жодних приводів сумніватися в його вірності цареві.
Наприклад, під, час Орликового походу 1711 р. лояльність Скоропадського була безперечною 62. Але щораз більше нехтування традиційних українських прав й особливо запровадження Малоросійської колегії переповнили чашу терпіння навіть такої обережної людини, як Скоропадський.
122