монастирях не друкувати, щоб не могло в таких книжках жодного в церкві Східній протиріччя та з великоросійськими виданнями незгоди виникнути^5б. Було зрозуміло, що цар, як захоплено згадував 1726 р. один із його близьких підлеглих, « має намір прибрати Малоросію до рук ».
Оскільки Петро І мав багато проектів і порівняно мало коштів, гроші йому були вкрай потрібні. Безперечно, царя дратувало, що українці, які становили близько 12 % його підданих, практично нічого не вносили до державної скарбниць ' Аж до Полтавської битви майже нічого не робилося, щоб змінити такий стан справ. Але після битви, коли цар розпочав першу велику хвилю реформ, зроблено узгоджену спробу висмоктати ресурси України.
У 1709— 1722 рр. Москва вживала для вичерпування багатств Гетьманщини непрямих способів. Українцям наказано утримувати новоприбулі полки тому, що тепер, як заявив цар, вони повинні були вважати ці війська своїми. Підраховано, що видатки на утримання цих десяти полків сягали близько 147 тис. руб. річно 57. Коштом гетьмана мав також утримуватися полк сербської та калмицької кавалерії. Крім того, козаків використовували як дармову робочу силу для багатьох царевих будівельних проектів. 1716 р. 10 тис. українських козаків послано будувати канал між Доном і Волгою. За два роки по тому стільки ж само виряджено на Кавказ споруджувати укріплення. В 1721 та 1722 рр. надходили накази виділити по 10 тис. на будівництво Ладозького каналу. Через погане харчування та хвороби рівень смертності серед цих людей становив у середньому ЗО, а в деяких полках сягав 50 відсотків58.
Політика Петра І згубно діяла на українську торгівлю. Раніше українським купцям було вільно торгувати, де вони хочуть, і багато з них розвивали широкі зв’ язки в Прибалтиці та Західній Європі. 1714 р. їм несподівано наказано переорієнтуватися, незважаючи на пов’ язані з цим збитки, на російські або контрольовані росіянами порти— Архангельськ, Ригу і Санкт-Петербург. 1719 р. заборонено експорт української пшениці на Захід. Це дало змогу російському урядові за дуже низьку ціну скуповувати пшеницю для власних потреб. Водночас на західних кордонах України запроваджено ретельно розроблену й сувору систему імпортних мит. Це мало на меті перешкодити ввезенню готової продукції, що могла б конкурувати з виробами російської промисловості, яка ще тільки набирала сили. Нарешті, російським купцям створено сіфиятливі умови для експорту своїх товарів у Гетьманіцину,
121