ЦАР СТИСКАЄ ЛЕЩАТА
Якщо Орликове розуміння позицій запорожців було не дуже точним, то наскільки слушними були його твердження, що Україна « стогне під московським ярмом »? І яким, власне, було те часто згадуване ярмо? Щоб з’ ясувати ці питання, треба детальніше розглянути низку змін, що їх Петро І запровадив в Україні після Полтави, а потім після переможного завершення 1721 р. Великої Північної війни.
29 квітня 1722 р. пост резидента замінено Малоросійською колегією50. На відміну від зліквідованого 1717 р. Малоросійського приказу колегія базувалася в Україні, при дворі гетьмана Скоропадського. Вона складалася з шести дібраних із драгунських полків російських офіцерів, одного з яких призначувано президентом. Першим президентом колегії став бригадир С.' Вельямінов. Нова установа мала надзвичайно широкі повноваження: хоча спочатку вона мала спілкуватися з українцями лише через Військову канцелярію Війська Запорізького, одначе невдовзі їй дозволено, обминаючи українську владу, втручатися в місцеве врядування на всіх рівнях. Гетьман і його апарат не могли без затвердження колегії видати жодного розпорядження. Вона також дістала повноваження найвищого апеляційного суду й могла скасовувати гетьманові ухвали. Це було не просто подвійне управління— по суті Малоросійська колегія мала правити Україною. Саме тоді російський цар практично анулював Переяславську угоду.
Роблячи цей радикальний крок до знищення автономії України, Петро І діяв цілком у руслі традиційної московської політики « поділяй і володарюй ». У відозві до населення цар заявляв, що колегія « утворена ні для чого іншого, тільки для того, щоби малоросійський народ ні від кого, як неправедними судами, так і від старшин податками, утисків не зазнавав » 51. Просторікуючи про полегшення безперечно важкого становища мас, цар проводив в Україні свої централізаторські заходи. Петро І сягнув вершин лицемірства, стверджуючи, що заснування колегії насправді не суперечить умовам договору з Хмельницьким і що, по суті, цей договір дозволяє створення такої установи52. Цікаво, що цілковито перекручуючи дух і букву Переяславської угоди, цар іще не був готовий відкинути її зовсім. Але, мабуть, найбільш повно характеризує позицію Петра щодо ролі колегії не те, що він про неї говорив, а місце, яке він визначив для неї у своїй новій бюрократичній системі. На відміну від Малоросійського приказу, який був
119