Вживаючи термінології, що нагадувала про поширення влади Москви на Новгород, Казань та інші здобуті землі, цар проголошував, що бажає пристати на « прохання » українців і прийняти їх « під свою високу руку ». Потім, на знак особливої прихильності, він щедро надавав своїм новим підданим права й привілеї, яких вони просили, щоразу наголошуючи, що цей дар був його милістю. Цілком відповідаючи за тоном і стилем традиційним виявам самодержавних зазіхань московського царя, Переяславська угода мала напрочуд унікальні риси. Права, що їх надано українцям, були безпрецедентні за обсягом і, що важливіше, за наслідками. Найважливіші з них— згода Олексія Михайловича шанувати звичаї і традиції України, дозвіл Війську обирати собі старшину, яку цар мав потім затверджувати, дозвіл вести судочинство за власними законами без жодного втручання царевих представників і дозвіл гетьманам приймати іноземних посланців, за винятком представників ворожих цареві держав, таких, як Польща та Порта.
По суті, ці права давали українцям самоврядування. Крім того, вони мало чим відрізнялися від тих привілеїв, що їх могла очікувати від своїх суверенів знать у будь-якій іншій країні Європи. Тому Хмельницький, який наполягав, аби цар поклявся шанувати надані права, неохоче відмовився від своєї вимоги( яку московські посланці відкидали як несумісну з самодержавним образом їхнього правителя), оскільки те, що він уважав хоча й важливою, але формальністю, не перешкоджало угоді, яка давала українцям багатр з того, чого вони прагнули11. Отже, Переяславська угода була компромісом між формами московського самодержавства та змістом феодальної васальної залежності.
Ця дволикість угоди означала, що, незалежно від того, як хотів тлумачити цю угоду цар, українські гетьмани та старшина завжди розглядали її як формальну й непорушну гарантію своїх прав. І так само як еліти всіх країн Європи, старшина вважала, що коли цар не шануватиме цієї гарантії, то й вона більше не вважатиме себе зобов’ язаною проявляти щодо нього покору та відданість. Саме в цьому сенсі розумів угоду Мазепа, і з цієї причини він уважав для себе « законним » і виправданим порвати з Петром І, оскільки той відмовився поважати деякі з основних положень досягнутої 1654 р. домовленості.
Порівняно швидке постання нової козацької еліти після безладу 1648 р. дало українському тлумаченню Переяславської угоди найвідданіших( і, найзацікавленіших) прихильни
11