Вживаючи термінології , що нагадувала про поширення влади Москви на Новгород , Казань та інші здобуті землі , цар проголошував , що бажає пристати на « прохання » українців і прийняти їх « під свою високу руку ». Потім , на знак особливої прихильності , він щедро надавав своїм новим підданим права й привілеї , яких вони просили , щоразу наголошуючи , що цей дар був його милістю . Цілком відповідаючи за тоном і стилем традиційним виявам самодержавних зазіхань московського царя , Переяславська угода мала напрочуд унікальні риси . Права , що їх надано українцям , були безпрецедентні за обсягом і , що важливіше , за наслідками . Найважливіші з них — згода Олексія Михайловича шанувати звичаї і традиції України , дозвіл Війську обирати собі старшину , яку цар мав потім затверджувати , дозвіл вести судочинство за власними законами без жодного втручання царевих представників і дозвіл гетьманам приймати іноземних посланців , за винятком представників ворожих цареві держав , таких , як Польща та Порта .
По суті , ці права давали українцям самоврядування . Крім того , вони мало чим відрізнялися від тих привілеїв , що їх могла очікувати від своїх суверенів знать у будь-якій іншій країні Європи . Тому Хмельницький , який наполягав , аби цар поклявся шанувати надані права , неохоче відмовився від своєї вимоги ( яку московські посланці відкидали як несумісну з самодержавним образом їхнього правителя ), оскільки те , що він уважав хоча й важливою , але формальністю , не перешкоджало угоді , яка давала українцям багатр з того , чого вони прагнули11 . Отже , Переяславська угода була компромісом між формами московського самодержавства та змістом феодальної васальної залежності .
Ця дволикість угоди означала , що , незалежно від того , як хотів тлумачити цю угоду цар , українські гетьмани та старшина завжди розглядали її як формальну й непорушну гарантію своїх прав . І так само як еліти всіх країн Європи , старшина вважала , що коли цар не шануватиме цієї гарантії , то й вона більше не вважатиме себе зобов ’ язаною проявляти щодо нього покору та відданість . Саме в цьому сенсі розумів угоду Мазепа , і з цієї причини він уважав для себе « законним » і виправданим порвати з Петром І , оскільки той відмовився поважати деякі з основних положень досягнутої 1654 р . домовленості .
Порівняно швидке постання нової козацької еліти після безладу 1648 р . дало українському тлумаченню Переяславської угоди найвідданіших ( і , найзацікавленіших ) прихильни
11