Після досягнення 1713 р. угоди з Росією( Адріанопольський мир) Порта послідовно уникала сутичок на своїх північних кордонах. Це особливо характерно для періоду, коли великим візиром був Дамад Ібрагім-паша( 1718— 1730). Щоб задовольнити султанове прагнення спокійного, культурного життя, й самому також правити без ускладнень, цей витончений і розумний політик, зять Ахмета III, всю свою зовнішню політику будував на униканні конфліктів29. Так, 1720 р., великою мірою завдяки зусиллям дуже здібного царевого посла 1.1. Неплюєва, між Туреччиною та Росією укладено « вічний мир ». Відтоді аж до смерті 1725 р. Петра І турки виказували щодо росіян дивовижну пасивність, дозволяючи їм постійно розширювати свої володіння на Кавказі та вздовж Каспійського моря 30. Ясна річ, зневага, яку Порта раніше відчувала до росіян, тепер змінилася шаною й навіть побоюванням.
Таким був стан турецько-російських відносин, коли 10 березня 1722 р. Орлик опинився на турецькій території. Він
одразу ж зіткнувся з труднощами. Хотинський сераскер Абдіпаша був гетьмановим знайомим із часу невдалого вторгнення Станіслава-Лещинського в Польщу 1713 р. Однак це не забезпечило йому дружнього прийому. Абді-паша різко негативно ставився до козаків узагалі й Орлика та його сподвижників зокрема. Він уважав запорожців не кращими за розбійників і баламутів, що постійно порушують, мир і спокій на турецько-польсько-російських кордонах31. Що ж до Орлика й особливо його уповноваженого Нахимовського, то вони для сераскера теж були баламутами й заколотниками, хоча й більш витонченими, які зробили своїм ремеслом шпіонаж і « порушення миру між великими монархами » 32.
Абді-паша виявив свої погляди та проросійські настрої, за кілька тижнів до приїзду Орлика в Хотин заарештувавши Нахимовського й виславши його в Польщу, до коронного гетьмана Сенявського 33. Цей « тиран і вульгарна бестія », як називав Орлик пашу, зреагував на новину про прибуття гетьмана наказом, аби він повертався туди, звідки приїхав. Тоді Орлик витяг свої козирі— адресовані султанові рекомендаційні листи європейських монархів, договір із татарами 1711 р. та привілей Ахмета III. Це справило на пашу враження, й він дозволив гетьманові зачекати в Хотині, доки він пошле до столиці по інструкції стосовно того, що робити з непроханим гостем.
Тим часом до Константинополя надходили звістки про дедалі більше втягування Петра І у справи Персії. До того ж досягла столиці ще одна серія скарг хана Саадет-Гірея на росіян 35. Цілком можливо, що характер цієї інформації позитивно вплинув на першу реакцію Порти на Орликову появу
115