Десь у цей час гетьман довідався, що, незважаючи на обіцянки Карла XII, Швеція не порушуватиме українського питання на мирних переговорах із Росією в Ніштадті24. Навіть коли гетьман попросив шведських дипломатів обговорити з російською стороною його особисту долю, йому було відмовлено. Розчарований гетьман вирішив просити пробачення безпосередньо в петербурзьких правителів. Удавшися до послуг свого товариша з бендерських часів полковника Йоганна Штенфліхта, який на той час був голштинським представником у Петербурзі( згодом він стане Орликовим зятем), гетьман послав російському урядові пропозицію, висловлюючи готовність на певних умовах повернутися в
Україну 25. На жаль, тексту цієї ноти ми не маємо. Судячи з пізніших коментарів, Орлик усе ще сподівався на якесь визнання його офіційних прав якщо не в Гетьманщині, то принаймні на Запоріжжі. Саме тоді він також підготував докладного й широко відомого листа до Стефана Яворського, в якому, за його словами, відкрив усе, що знав про Мазепину « измену » 26.
Відповідь із Петербурга була невтішною. Цар відмовився гарантувати Орликові якісь особливі відшкодування. Як повідомляв Штенфліхт, усе, на що Орлик міг сподіватися,— це дозвіл для нього та його родини( яка тим часом теж прибула до Кракова) повернутися додому 27. Але з огляду на долю, яка спіткала Горленка, Максимовича й Ломиковського, та зважаючи на постійні жінчині вмовляння, аби він « остерігався Москви », гетьман вирішив не повертатися в Україну за таких непевних обставин. Знову постала стара проблема: що робити далі?
ІЙТЕРНУВАННЯ ОРЛИКА В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
Гетьманові лишався тільки один вибір. У листі до приятеля він зазначав, що « імперський( Габсбурзький), шведський і польський двори радять мені подбати про свою безпеку й пошукати безпечніших країн. Із цієї причини я вирішив утекти під протекцію Отаманської Порти » 28. Попрощавшись у сльозах зі своєю родиною, Орлик 27 лютого 1722 р. вирушив до турецького кордону під Хотином. У його поверненні до імперії була ' якась фатальна неминучість. Досвід історії
показує, що кожен козацький лідер із « сепаратистськими тенденціями » раніше чи пізніше починав шукати прихильності Порти. На лихо для Орлика, його повернення було не дуже вчасним.
114