Войнаровського та Герцика. Завдяки своїм зв1язкам приґ
Габсбурзькому дворі барон дізнався про плани росіян і
10 березня відпровадив свого далекого «свояка» до таємного
сховку за містом* За кілька годин після Орликового від’їзду
молодший Ягужинський зробив невдалу спробу увірватися
в його помешкання 18.
Після невдалої спроби викрадення старший Ягужинський
намагався переконати (зокрема, й шляхом підкупу) вищих
урядовців при віденському дворі заарештувати гетьмана й пе
редати його росіянам19. Справа дійшла до імператора Кар
ла VI, який відмовився дати дозвіл на арешт нещасного
емігранта, однак погодився вислати його поза межі імпе
рії . Орлик мобілізував усі свої контакти — шведського посла
графа Більке, чеського канцлера графа Шліка, навіть Авгус
та II,— намагаючись переконати імператора, щоб той надав
йому притулок. Але, не бажаючи ускладнень у відносинах
з Росією, Карл VI наполягав, аби Орлик покинув австрійську
територію. У відчаї гетьман писав в одцому із листів: «Таким
способом зусилля й інтриги моїх ворогів перемогли щиру
жичливість до мене не тільки найсвітлійшого графа Більке,
але навіть короля Польщі, котрий дав поручения в сій справи
свому міністрові Отже, родина моя зістала ся у Вроцлаві,
укрита в монастирях... А я, не маючи сталого місця, де б міг
приклонити голову, став позорищем СВІТОВИ І Л Ю Д Я М , ПЄ г
реїжджу з місця на місце, для безпечности під прибраним
іменем, подаючи себе за чужинця...»21.
Далі логічно було їхати до Польщі. Залишивши свою
родину у Вроцлаві, Орлик узяв із собою тільки найстаршого
сина Григора і 21 квітня прибув до Кракова. Він одразу ж на
писав листи до таких провідних діячів Речі Посполитої, як
Флеммінг, Мантейфель, Шанявський, Мнішек і Ржевуський,
знову нагадуючи їм про свою потенційну корисність для
Польщі22. Відповідь була ввічлива, але не обнадійлива. Хоча
Август II всіляко намагався переконати Річ Посполиту оголо
сити війну Росії, шляхта, небезпідставно підозрюючи, що він
намагатиметься використати цей конфлікт, щоб обмежити її
дорогоцінні «золоті свободи», відмовилася його підтримати.
Тому коли до Польщі прибув Орлик зі своїми планами насту
пу проти росіян і сподіваннями на козацьку автономію на
Правобережжі, йому було ввічливо повідомлено, що час, коли
такі проекти могли бути здійснені, вже минув. Найбільше, що
могли зробити для гетьмана Август II і Флеммінг, це прийня
ти Григора, під чужим ім’ям, до королівського полку в Дрез
дені. Що ж до самого Орлика, то. оскільки Річ Посполита не
могла гарантувати його безпеки, Флеммінг та інші радили
йому шукати порозуміння з царем 23.
,
ІІЗ