в її володіннях. У травні 1722 р. до Хотина прибув урядовець
із Константинополя з дружніми вітаннями гетьманові й по
відомленням, що той має їхати до міста Сереса в Македонії,
провести там мусульманський великий піст і свята Рамадан і
Байрам, а тоді їхати до столиці на «наради» з Портою. Навіть
похмурий Абді-паша змінив тон і вислав з Орликом ескорт
із вісімнадцяти вершників.
Дорогою гетьман зробив зупинку в Бухаресті, де його
з великою пишнотою і пошаною прийняв волоський господар
Ніколає Маурокордато. Оскільки брат господаря був головним
драгоманом у Порті, ймовірно, що сердечність цього прийому
свідчила про тогочасне прихильне ставлення турецького уряду
до Орлика. Іншою ознакою прихильності був той факт, що
господар улаштував церемонію, на якій була прилюдно зачи
тана султанова грамота гетьманові36. Орлик використав цю
нагоду, щоб відновити перервані після арешту Нахимовського
зв’язки із запорожцями та ханом.
13 серпня гетьман і його супровідники досягли Сереса. Тут
Орлик пробув набагато довше, ніж очікувалося. Затримка
була пов’язана з новими, несприятливими для нього водіями
в Константинополі. Через Неплюєва цар довідався про пере
бування Орлика на турецькій території і зажадав, аби його
віщали Р осії37. Як указував австрійський дипломат Таль-
ман, Порта вже вирішила була дозволити Орликові їхати до
Криму, до запорожців, коли Неплюєв висловив протест проти
такого кроку, заявивши, що це суперечитиме умовам мирного
договору 38. Вочевидь, Орликова справа призвела до гострої
сутички між Ібрагімом-пашеаю та Недлюєвим. Царський по
сланець повідомляв, що великий візир висловлював занепо
коєння з приводу подій у Персії й навіть натякав на війну,
в разі якої Орлика було б використано проти росіян 39.
Тим часом чекання в Сересі ставало нестерпним. Радше
з полегкістю, ніж із підозрою Орлик 26 листопада писав
у своєму щоденнику, що зі столиці прибув «бей із показною
поставою» і повідомив його, що «хоча Порта бажає привезти
мене до Стамбула, нинішня ситуація з Москвою не дозволяє
цього зробити». Задля «більшої зручності» гетьманові належа
ло їхати до Салонік із особистим запевненням великого візира
«про його незмінний намір привезти мене за кілька днів до
Стамбула» 40. Він не знав, що ці «кілька днів» розтягнуться
більш як на десять років.
116