більшою ворожістю. Г етьманове листування протягом
1713 р. рясніє засудженнями його мусульманських союзників.
«Порятуй мене, Боже, я гину»,— писав він у приватному листі,
порівнюючи свій побут на турецькій території з перебуванням
Ісуса в Єгипті34. Невдовзі після Калабалику гетьман відкрито
закликав запорожців не співпрацювати з татарами тому, що
мусульмани «від самого початку їхньої проклятої релігії є
головними ворогами християнства й не прагнуть нічого іншо
го, як тільки знищувати народ християнський»35.
Ця тема повторюється в Орликовому таємному листуванні
з Марцином Калиновським, польським польовим командиром
на Правобережжі. Гетьман просить Калиновського не напада
ти на запорожців, які вступили на ті землі, бо це тільки
спонукатиме татар допомагати козакам, і, врешті, цивільна
християнська людність краю страждатиме найбільше36.
У жовтні 1713 р. Орлик висловив своє ставлення до му
сульман іще категоричніше. У листі до міністра закордонних
справ уряду Карла XII фон Мюллерна гетьман писав: «Якщо
Його Величність король шведський укладе з Августом II мир,
то я осмілюся просити його Величність, щоб я, Військо та
Україна, раніше включені в ту угоду, не були ганебно покинуті
на мусульманське рабство, цозаяк я абсолютно не згоден на
турецьку протекцію над Україною»37.
Орликова відраза до мусульман ішла навіть далі. Гетьман
висловив думку, що тепер настав час Карлові XII укласти мир
із Петром І, щоб обидва монархи могли разом виступити
проти турків: «Бо що може бути більш приємне для Бога
й водночас миле й бажане для загальних сподівань усього
християнства, ніж якщо Його Королівська Величність укладе
мир із Москвою, поєднає його війська з її й [разом] поверне
проти головних ворогів християнського люду [тобто тур
ків] »38.
Навряд чи ця ідея розглядалася серйозно. Одначе такі
заяви мали показати гетьманову підозріливість до невірних і
його палке бажання порвати з ними.
Наскільки щирі були Орликові тиради проти татар і
турків? І чому він відкрито їх виголошував? Безперечно,
гетьманова особиста ворожість до мусульман була глибока
й щира