^зв’язок із турками й татарами перешкоджав зближенню
-з Августом II і Річчю Посполитою, адже козацько-турецька
співпраця неминуче викликала в поляків підозри. Тому проти-
мусульманські тиради, особливо ті, в яких висловлювались
ідеї про об’єднання всіх християн супроти турків, не меншою
мфою адресувалися полякам, аніж гетьмановим безпосе
реднім кореспондентам. Орлик мав довести, що, одержавши
дозвіл поселитися в Україні, він і його люди не стануть
турецькими маріонетками.
Непрості міркування спонукали гетьмана відвернутися від
Порти і її зусиль щодо Правобережжя й запропонувати свої
послуги Августові II та полякам, явно неприхильним до
справи, що її представляв Орлик. Доки існувала можливість,
що Порта звільнить із-під влади росіян усю Україну «на обох
берегах Дніпра», Орлик ладен був співпрацювати з турками.
Хоч би які відносини формально встановлювала б із Портою
ця велика самостійна територія, вона була б досить сильною,
щоб зберегти високий рівень автономії, а то й повну неза
лежність. Проте коли стало ясно, що інтереси Туреччини
обмежуються лише Правобережжям, спустошеним, знелюдне-
ним і явно приреченим на цілковиту залежність від хана та
Порти, така можливість стала неприйнятною для гетьмана,
для якого повна залежність від невірних була особисто
відразливою і політично неприпустимою.
Спроби досягти порозуміння з офіційною Польщею відби
вали Орликову переконаність, що рано чи пізно Карл XII;
муситиме укласти угоду з Августом II. Тоді не Порта, яка, на"
думку Орлика, не була готова воювати за цей край, а ті двоє
людей виріщуватимуть долю Правобережжя. Гетьман не мав
ілюзій, що поляки згодяться на створення незалежної козаць
кої держави, але вважав, що коли вже козакам випало прий
мати когось за володаря, то краще слабкого короля-христия-
нина, аніж невірного султана чи самодержавного царя. Тому
Орлик прагнув завоювати довіру Августа II та його міністрів,
якомога довше уникати ворожнечі з Портою й сподіватися,
що це дасть йому і його людям змогу посісти Правобережжя.
Відповідь поляків — Хоментовського, Сенявського, Авгу
ста II та сейму — на Орликові спроби до примиренняv була
однозначна: спочатку вони* зустріли його пропозиції обереж
но, а потім відкинули їх. Коронний польний гетьман Станіслав
Ржевуський висловив, певно, найпоширеніший погляд польсь
ких магнатів, особливо зі східних земель: «Дехто вважає, що
для загального добра було б корисно підтримати запорізьке
ополчення, принаймні на пробу, щоб не лишити його під
турецькою владою, однак інші схиляються до думки, на
104