режжя явно без захоплення26. Головною причиною такої ре акції був його цілком песимістичний погляд на Станіславові шанси знову посісти польський престол. До того ж українські емігранти потайки намагалися здобути довіру Августа II та офіційного польського уряду. Тому їм не було сенсу підтримувати Лещинського.
З серпня 1713 р. об ' єднані сили поляків, татар, турків і деяких козаків під командуванням хотинського сераскера Абді-паші вирушили до польського кордону. У Польщі ненадовго виникла паніка, але Август II, заарештувавши декого з головних Станіславових прибічників усередині країни, зумів оволодіти ситуацією. Крім того, його війська виявилися готовими й спроможними дати відсіч загарбникам. Цього було досить, щоб переконати Абді-пашу, що справа Лещинського безнадійна, й він наказав експедиційним силам відступити. По суті, це означало, що турки відмовилися підтримувати Станіс *- лава, який не мав тепер іншої ради, як піти слідом за Карлом XII в Європу у вигнання.
Після невдачі Станіслава Алі-паша відновив переговори з Хоментовським. Знову швидко досягнуто згоди з питань переїзду Карла XII, виведення російських військ із Польщі й амністії для Станіславових прибічників. І знову Порта залишила найважче питання— українське— на кінець. Однак цього разу вимоги турків були краще аргументовані й переконливіше викладені.
Спочатку великий візир спробував поставити ці вимоги на правову основу. Він заявив, що Порта здобула законне право на українську територію і за правом завоювання, і тому, що це право визнане її договором із Росією27. Хоментовський відповів, що цар ніколи не збирався тримати правобережні землі постійно: « Його Царська Величність видав кілька указів, що цей край має бути повернутий, але Мазепа, зрадник свого володаря, не підкорився йому й захотів утримати край і віддати його шведам » 28. Свідчити в цій справі покликано російського посла Шафірова. Його свідчення були на користь поляків і неабияк розлютили великого візира. Шафіров зайшов так далеко, що заявив: оскільки, мовляв, на первісні поступки щодо України цар погодився з примусу, то вони не можуть його надалі зобов’ язувати.
Порта вирішила застосувати інший підхід. Переконати поляків послано головного драгомана Маурокордато29. Він спершу заявив, що поляки мають дозволити Порті забрати Правобережжя із вдячності за відмову турків далі підтримувати Станіслава. Коли це не подіяло, Маурокордато запевнив Хоментовського, що Порта не прагне контролювати Правобережжя задля власного збагачення, оскільки з такого спусто
101