ТУРЕЦЬКО-ПОЛЬСЬКІ ДЕБАТИ
З УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ
У березні 1713 р. почалися турецько-польські перегово
ри22. Початок той був нетривкий. Такі питання, як вислання
Карла XII назад до Швеції через Польщу чи виведення
З Польщі російських військ, не викликали великих труднощів.
Але коли член турецької делегації Ібрагім-паша заявив, що
Порта хоче перебрати Правобережжя, в тім числі й дуже
важливу фортецю Кам’янець-Подільський, Хоментовськцй
просто відмовився обговорювати це питання. У відповідь
турки поставили під сумнів законність титулу Августа II. На
цій прикрій ноті переговори урвалися23.
Протягом кількох наступних тижнів відбулися деякі події,
що, здавалося, зміцнили позиції турецької сторони. Одночасно
з турецько-польськими переговорами Порта вела й переговори
з Росією. Трохи поспиравшись, росіяни 5 червня 1713 р. ще
раз погодилися відмовитись від будь-яких претензій па тери
торію між річками Самарою та Ореллю, тобто на велику
частину Правобережжя. По суті, це було тільки незначне
коректування турецько-російської угоди щодо українських
територій, підписаної в Константинополі 1712 р.^4 Проте
коли українське питання було остаточно владнане з царем,
турки ще настійливіше почали вимагати подібних поступок і
від поляків.
І поляки зробили поступки — але не ті поляки. Після
Калабалику Станіслав Лещинський та його прихильники опи
нилися в Бендерах у відчайдушному становищі. Вони не могли
розраховувати на підтримку Карла XII, а тому розуміли, що
їхня єдина надія на відновлення своїх позицій у Польщі
залежить від допомоги Порти та хана. Вони так відчайдушно
потребували цієї допомоги, що буквально впали ханові до ніг,
прохаючи його підтримки та обіцяючи натомість те, чого, як
вони знали, і хан, і Порта потребували найбільше,— Правобе
режну Україну25.
Відповідь на цю пропозицію була неоднозначною. Її при
хильно сприйняв новий хан Каплан-Гірей, пообіцявши надати
велике татарське військо для вторгнення Станіслава в Поль
щу. Алі-паша не хотів би посилати війська: він волів вести
переговори й уникати великих військових операцій. Однак
непохитність Хоментовського не залишала великому візиреві
іншого вибору, дк підтримати похід, сподіваючись, що він міг
би або призвести до скинення Августа II, або залякати Хо
ментовського й змусити його до поступок.
Хоча його стосунки зі Станіславом у Бендерах були добрі,
Орлик сприйняв пропозицію колеги-емігранта щодо Правобё-
100