ТРЕНІНГОВІ ЦЕНТРИ
Традиційно, із вступної частини, починаю дану розповідь про тренінг-центри нашого університету. Явище це доволі загадкове для більшої частини студентів, до яких, власне, я сам донедавна належав. Однак, люди допитливі і надактивні розказали мені більше про них. Цю інформацію я і спробую донести до вас, переклавши її на більш-менш публіцистичний лад і вносячи невеликі критичні зауваження.
Отже, тренінгові центри і справді маловідомі, хоча, скоріше, непопулярні. Можливих причин, на мою думку, є декілька: 1) вони недостатньо або погано розрекламовані; 2) стереотип про те, що там нічого вчитися; 3) студенти слабо уявляють власну університетську діяльність поза парами.
І справді, я вважаю, що кафедри недостатньо " хваляться " своїми тренінговими центрами. Чи то вони самі сумніваються в їхній користі, чи може взагалі соромляться – невідомо. Факт в тому, що немалі кошти на таке облаштування залишаються не використаними. В результаті виходить так, що ці кімнати виконують роль виставкових зал, а не майданчиків для здобуття базових практичних навичок. Проте, як на мене, саме причини 2 і 3 являються основними. Їх, втім, не можна пов ' язати саме з тренінговими центрами. Це проблема самих взаємовідносин університету і студента – стосунки в основному суто робочі. І, відповідно, все, що не входить в обов’ язки того, хто вчиться – лишнє, тому після 1 6 години університетська діяльність переважно й закінчується, якщо не рахувати, звичайно, відробки, походи в деканат і тих, хто просто не може знайти собі місце, через шило у відомому місці. От не став поки що університет для студентства місцем для самореалізації, він – все ще робота. Все ж, отримавши звання студента ІФНМУ, ми, окрім обов’ язків, отримуємо немало додаткових можливостей. Варто би нам цього не забувати, попри натиск виконання навчального плану.
То що врешті-решт ти можеш розказати про ті центри? – можливо запитаєш ти. Та, власне, самий факт появи цієї статті вирішує причину першу і трішки проблему загалом, але ж ми не можемо
1 2