ВЕЧОРИ НА ХУТОРІ БІЛЯ ДЕКАНАТУ
Хлопчики, дівчатка, мужички, жі
ночки, давайте бережно ставитись
до природи у всіх її видах і фор
мах. Не допустимо знищення бю
рократів!
Нехай їхній вигляд нас лякає. Що
робити? У світі все тісно взаємо
пов’язано, забереш одне – зникне
інше. Ліквідуєш бюрократів – зіпсу
ється студент.
Лишень уявіть: тільки попросив –
зразу дали. Тільки підійшов – під
писали. Тільки сказали – і зразу
зробили. І нічого не хочуть взамін,
і все тільки на ваше благо. Що ж
це таке буде? Люди вдома сидять,
по телефону домовляються, живо
ти ростуть. А потім інфаркти, за
гальна в’ялість, діти малорухомі.
Чоловіки нерішучі, молодики жін
коподібні, жінки не вміють флір
тувати в корисливих цілях.
Ото пропустив ти десь заняття. Зі
своїх причин, свідома повнолітня
людина. Так ні, треба пояснюючу
записку, довідку, дозвіл, підпис,
печатку, реєстрацію. І якщо це піс
ля місяця, коли треба оплати, то
ще логічно. Але як я сьогодні про
пустив, а завтра відпрацювання, і
треба годинами стояти в чергах.
Кому це треба? Мені не треба. І
заступникам декана не треба. І
викладачам не треба. Але якщо
треба, значить треба. Стоїш собі,
маєш і укріплення для тіла, і живе
18
спілкування з однокурсниками. А
потім носиш найцінніші в світі па
пери з деканату на кафедру, вони
з кафедри в деканат, з деканату в
сміття, зі сміття в грунт і назад в
дерево, щоб на папір. Кругообіг
целюлози в природі підтримується
в балансі, всі при ділі.
От коли візьмеш ту довідку, то від
разу в нас прекрасна система, за
ходиш і починається:
Викладач: Хто такий?
Студент: А я до вас.
Викладач: Відмовити.
Студент: Як?
Викладач: А так!
Йдеш до іншого:
Викладач: А я це питання не
вирішую.
Йдеш до інших:
Це не по моїй спеціальності.
Я це питання не вирішую.
З цим ти почекаєш.
Тобі треба – ти перечекаєш.
І тут відчуваєш, як в тебе друге
дихання відкривається. Легкість в
тілі надзвичайна. Пружність диво
вижна. Ніжки напружинив і пішов
по колу:
"Відмовити" – чудесно, "почека
ти" – прекрасно, "не до Вас" –
феєрично, "поставити печатку"