інстинкту самозбереження самих здаючих, в результаті зняти халат і приходити з вересня( або ніколи) просять менше 5 % студентів. Звичайно, " комісійка " є сильним і дієвим каталізатором навчального процесу( ≈93 % результат), та чи найкращий це метод заохочення? І, якщо використати дещо дивну метафору, чи не заганяємо ми коня роботою, годуючи лише зранку? Звісно, Болонський процес в Україні, перш за все, це і передбачає( самостійну роботу, а не коня чи сніданок), та, можливо, певну відповідальність мала би брати на себе і " приймаюча " сторона? Невже все це проблеми самих студентів? Чи, можливо, проблема просто в самих студентах? Однак, на жаль, складається враження, що така стабільно погана успішність сприймається нормою. Безумовно, всі завдання до модуля цілком конкретні і зрозумілі. Так, заняття справді відбуваються, а не просто проходять, та ще й " додаткові заняття " о 1719 год зовсім не рідкість( тобто відробки). І так, на перездачу потрапляють не найстаранніші студенти. Але, знову ж, непохитна статистика нам твердо каже, що кожен другий не досягає позначки " 50 " на модулі з першого разу. Хіба це може не стосуватися кафедри? Хіба це може не стосуватися університету? Ми ж не можемо один без одного. Немає жодного студента без свого університету, як і немає жодного університету без своїх студентів.
Давайте турбуватися одне про одного!
Різко завершуючи незавершене, зазначу, що я зумисно не намагаюся дати відповіді на всі вищезазначені напівриторичні запитання і, що дуже важливо, вони не є м’ якими або ввічливими формами стверджувально – провокаційних речень. Створені ж вони, як і сама розповідь, скоріше для знаходження конструктиву і, в результаті, вирішення проблеми або спростування при її відсутності. Додам також, що даний текст зовсім не є вичерпним і повним, а потребує спільних дискусій. До того ж, крізь призму мого студентського сприйняття цілковитого об’ єктивізму досягти все ж не вдалося.
Ярослав Рейтмаєр
17