ний, все спокійно. Політична ситуація в країні мало хвилює, потепління чекаю, але це не важливо. Я вже 10 років приїжджаю у це відділення і ні разу вас тут не бачив. Ви новенький чи постійно від мене ховалися?
Я був шокований, але виду не подав. Подивився в історію хвороби хворого, а там попереднє заключення від рентгенолога: " перфорація шлунку чужорідним предметом ". І як на зло немає рентгенівського знімку.
Л: А ви що нещодавно їли? Можливо, якісь консервації? П: Лікарю, я 10 років їм цвяхи, і 10 років потрапляю у це відділення. Тому питаю ще раз: чому я вас ніколи не бачив? Л:( я, ігноруючи питання) А як саме ви їли цвяхи? П:( замислившись на декілька хвилин) А як їх треба було їсти?
Я встав, зробив розумне лице, буркнув під ніс " мені потрібно пе ревірити аналізи " і вийшов. Добре що я не став психіатром, бо бідна була б моя печінка ".
У розмову досить несподівано втрутився молодий хлопець, судячи з його зовнішності і манери поведінки – студент ще не шостого, але вже не першого курсу.
Студент: Хахаха, Олеже Вікторовичу, вибачте, а можна спитати? Хірург: Ох, сніжинка Божедара! Ти звідки взявся!? Питай вже, якщо треба... Студент: Ми тут з групою подумали, добре було би подати петицію на створення кафедри " Хіромантії та нумерології ", відвідування якої буде обов’ язковим! Хірург: Що ти таке дурне говориш? Навіщо, дитино!? Студент: Все дуже просто, буде ще одна " важлива " кафедра, яка буде замахувати за пропуски і казати, що без неї ми ніколи не станемо лікарями! Травматолог: Ще одна? Хіба …
Договорити йому не дали, хлопець відповів дуже впевнено, чітко та лаконічно:
Студент: Так, адже в нас не одна така кафедра є, але нічого, як бачите, працюють.
Діло було на " Чукалівці "… Дмитро Бутенко
" КУРІЛКА "
11