Епілог
клад з ґельської. Він зробив зворотний переклад на ґельську тільки після того, як з’ явилися сумніви в автентичності його текстів. Танка надрукував свої « знахідки » і мовою « оригіналу », і в німецькому « перекладі ». В усіх трьох випадках твори адресувалися домінантним « іншим » англо-, німецько- і російськомовним елітам і читачам у територіальному ядрі імперії. Спочатку мова збила імперський загал з пантелику. Російські читачі захоплювалися « Історією русів » і не зразу помітили антиросійські настанови твору, так само й англійці умлівали від Осіана і тільки згодом розшифрували його прошотландську мораль.
Суть усіх цих трьох містифікацій однакова: шотландська, чеська і козацька руська нації не поступалися, а то й перевершували домінантні імперські нації в культурному й історичному плані. Але ця вищість обмежувалася винятково сферою культури. Політичного виклику цілості імперії тут не було. У своїх історичних творах Макферсон підтримував англійсько-шотландську унію( 1701). Так само й у текстах Вацлава Ганки не було якоїсь антиімперської програми. Ці автори боролися не за національну незалежність, а за те, щоб відповідні національні еліти отримали краще місце в імперській культурній ієрархії, і саме для цього перетлумачували історію та перегравали культурні стосунки.
Подібно до творів Макферсона і Ганки, « Історія русів » з’ явилася в епоху культурного піднесення, жвавого інтересу до колекціонування історичних артефактів і збереження місцевої спадщини. М істифікації тієї епохи були відчайдушною спробою зберегти( неодмінно величну) місцеву традицію, інакше, мовляв, приречену на загибель. Українські антикварії 1810-х років, як і їхні шотландські колеги 1760-х, нарікали на брак історичних джерел і сумували за втраченими рукописними скарбами. Вони сподівалися на диво, на те, що знайдеться національний Гомер, і щось таке справді сталося. Мрії реалізувалися у формі « підробок-реконструкцій »— нових літературних та історичних текстів, які охоплювали, здавалося, втрачені частини національного наративу. « Підписи » Осіана в Шотландії і Кониського в Україні легітимізували ці твори, давали їм потрібний авторитет і привертали увагу. Мало хто ставив під сумнів легітимність цих містифікацій, хіба що критики належали до нації, яка нічого не вигравала від таких підробок. Англійські та ірландські автори викрили самозванство Макферсона до того, як
395