Епілог
твору. По-перше, з пропагованими чеснотами, серед яких були патріотизм і боротьба з іноземними гнобителями. По-друге, з історіографічним стилем, який підкреслював героїчні вчинки предків і тим самим апелював до чутливої на героїку епохи Романтизму. Жодному іншому історичному творові епохи не вдалося поєднати ці два чинники, а саме вони принесли « Історії русів » приголомшливий і неминучий успіх.
На текст працювало й те, що він видавав себе за автентичне і надійне джерело— його, мовляв, писали покоління ченців, а відредагували такі знамениті люди, як Кониський і Полетика. Жанр історичної містифікації давав авторові фору перед конкурентами— « Историей государства Российского » Миколи Карамзіна( 1818) та « Историей Малой России » Дмитра Бантиша-Каменського( 1822). їхнім творам бракувало не тільки « вільнолюбних ідей », а й драматизму та деталей « Історії русів », автор якої не губився при дефіциті джерел. Зберігаючи маску автентичності, він міг додавати інформацію, вводити одних персонажів і підправляти інших. Він вкладає в уста своїх персонажів довгі промови, і ті висловлюють небезпечні політичні ідеї, звільняючи автора від відповідальності.
Взірцем історичного наративу для стародубського автора служать не історичні твори Михайла Ломоносова, Василя Татіщева, Михайла Щербатова чи Івана Болтіна— всі вони покладаються на сухі літописи, а тому здаються нудними читачам романтичної епохи. Він бере приклад з неросійських зразків. Зокрема, з козацьких літописів початку XVIII століття— їхні автори наслідували гуманістичну історіографічну традицію, любили героїчні історії та сцени битв, а мотиви і почуття дійових осіб пояснювали, вкладаючи в їхні уста вигадані промови. На кінець XVII століття у Західній Європі традиції гуманістичної історіографії майже відмерли, але на східній окраїні континенту збереглися і повернулися, якраз коли Романтизм відродив інтерес до героїчних вчинків та пристрасних промов. На автора « Історії русів » вплинула також французька історіографія Просвітництва і раннього Романтизму. Він знав твори Вольтера, якого не раз цитував, і прекрасно орієнтувався в історії козаків Жана-Бенуа Шерера. Російський переклад « Літопису Малоросії » Шерера став предтечею « Історії русів » у плані мови, літературного стилю, трактування окремих подій і, не останньою чергою, певних політичних ідей.
389