Епілог
твору . По-перше , з пропагованими чеснотами , серед яких були патріотизм і боротьба з іноземними гнобителями . По-друге , з історіографічним стилем , який підкреслював героїчні вчинки предків і тим самим апелював до чутливої на героїку епохи Романтизму . Жодному іншому історичному творові епохи не вдалося поєднати ці два чинники , а саме вони принесли « Історії русів » приголомшливий і неминучий успіх .
На текст працювало й те , що він видавав себе за автентичне і надійне джерело — його , мовляв , писали покоління ченців , а відредагували такі знамениті люди , як Кониський і Полетика . Жанр історичної містифікації давав авторові фору перед конкурентами — « Историей государства Российского » Миколи Карамзіна ( 1818 ) та « Историей Малой России » Дмитра Бантиша-Каменського ( 1822 ). їхнім творам бракувало не тільки « вільнолюбних ідей », а й драматизму та деталей « Історії русів », автор якої не губився при дефіциті джерел . Зберігаючи маску автентичності , він міг додавати інформацію , вводити одних персонажів і підправляти інших . Він вкладає в уста своїх персонажів довгі промови , і ті висловлюють небезпечні політичні ідеї , звільняючи автора від відповідальності .
Взірцем історичного наративу для стародубського автора служать не історичні твори Михайла Ломоносова , Василя Татіщева , Михайла Щербатова чи Івана Болтіна — всі вони покладаються на сухі літописи , а тому здаються нудними читачам романтичної епохи . Він бере приклад з неросійських зразків . Зокрема , з козацьких літописів початку XVIII століття — їхні автори наслідували гуманістичну історіографічну традицію , любили героїчні історії та сцени битв , а мотиви і почуття дійових осіб пояснювали , вкладаючи в їхні уста вигадані промови . На кінець XVII століття у Західній Європі традиції гуманістичної історіографії майже відмерли , але на східній окраїні континенту збереглися і повернулися , якраз коли Романтизм відродив інтерес до героїчних вчинків та пристрасних промов . На автора « Історії русів » вплинула також французька історіографія Просвітництва і раннього Романтизму . Він знав твори Вольтера , якого не раз цитував , і прекрасно орієнтувався в історії козаків Жана-Бенуа Шерера . Російський переклад « Літопису Малоросії » Шерера став предтечею « Історії русів » у плані мови , літературного стилю , трактування окремих подій і , не останньою чергою , певних політичних ідей .
389