Р о з д іл 17. С у п е р н и к и
натором пам’ятали і через багато років після конфлікту. Згідно з од
нією апокрифічною історією, Ширай, «человек очень умный, но боль
шой оригинал, ...имел особенное удовольствие быть в ссоре со всеми
малороссийскими генерал-губернаторами и замечать все промахи
их управления; они боялись страшно его сарказмов, передаваемых
тотчас в Петербург в смешном виде землякам его, Трощинскому и
Кочубею»435. Але цього разу високі покровителі не допомогли. У 1820-х
роках Дмитро Трощинський вже відійшов від влади, а Віктор Павло
вич Кочубей (1768-1834), колишній протеже Олександра Безбородь-
ка, а потім міністр внутрішніх справ, мусив поводитися обережно, бо
його власний племінник загруз у конфлікті довкола переобрання Ши-
рая предводителем чернігівського дворянства.
Племінника звали Д ем ’ян Кочубей. Якийсь час Рєпнін конфлік
тував з молодшим Кочубеєм через незаконну торгівлю горілкою
у великоруських губерніях. Дворянство, зрозумівши, що Рєпнін
блокуватиме кандидатуру Ширая, висунуло Д ем ’яна Кочубея, який
сперш у агітував за Ширая, але Рєпнін зірвав і цей план. Віктор Ко
чубей у Петербурзі занепокоївся і вирішив перестрахуватися, щоб
уникнути звинувачень у непотизмі і лобіюванні родича. Він наді
слав дуже обережного листа Рєпніну, де писав, що його непокоїть
тільки загальне добро. Незважаючи на цей реверанс, Кочубей не
вважав Рєпніна своїм приятелем і приватно відгукувався про його
правління дуже критично. Віктор Кочубей радів переведенню свого
зятя, який довгий час служив цивільним чернігівським губернато
ром, у Петербург, подалі від запального Рєпніна. «Здесь (т. е. в Ма
лороссии), — писав він якось, — все идет против здравого рассудка,
и злоупотребления неисчислимы. Генерал-губернатор в деревне
своей ест и пьет, а управляют губерниями канцелярские чиновни
ки, из всего делающие деньги». Закид не зовсім справедливий. Рєп
нін справді славився розкошами і багато часу проводив у своєму
маєтку в Яготині під Прилуками, але губернатор з нього був цілком
ефективний. Ясна річ, на війну з впливовим столичним чиновни
ком пороху йому вистачало436.
435 Письмо императора Павла. Ширяй. Сообщил А. В. Шереметев // Русская стари
на. — 1875. “ Т. 12. — Кн. 4. — С. 820.
436 Цит. за .Павловский И. Ф. Полтавцы: иерархи, государственные и общественные
деятели и благотворители. — Полтава, 1914. — С. 42. Див.: Saunders D. The Ukrainian
369