Розд іл 17. С у п е р н и к и
цей знаменитий епізод роману Толстого: «Над ним не было ничего
уже, кроме неба — высокого неба, не ясного, но все-таки неизм е
римо высокого, с тихо ползущими по нем серыми облаками. “Как
тихо, спокойно и торжественно, совсем не так, как я бежал”, — по
думал князь Андрей».
Оглядаючи поле бою, Наполеон натикається на контуженого
Волконського: «— А! он жив, — сказал Наполеон. — Поднять этого
молодого человека, се іеипе Ь о ш т е , и свезти на перевязочный
пункт!» Цю сцену теж узято з життя Рєпніна. Будучи пораненим, він
привернув увагу Наполеона, і до нього особливо ставилися у фран
цузькому полоні. Дружині Рєпніна Варварі Розумовській дозволили
лишитися з чоловіком і доглядати його в одному з місцевих м онас
тирів. Наполеон запропонував Рєпніну свободу в обмін на обіцянку,
що він ніколи більше не підніме зброю проти Франції. Рєпнін від
мовився, пославшись на присягу своєму імператору, але його все
одно відпустили. Йому не довелося шкодувати про своє рішення430.
Короткий час Рєпнін пробув на дипломатичній службі, а 1812
року, коли Наполеон вступив у Росію, записався в армію і пройшов
з нею всю кампанію: відступав до Москви, а потім переслідував
Наполеона в глиб Європи. В лютому 1813 року рєпнінські загони
першими увійшли в Берлін. Восени того року його призначили ге
нерал-губернатором Саксонії. Посада йому подобалася, але війна
закінчилася, і восени наступного року з нього зняли ці обов’язки. У
вересні 1816-го колишнього генерал-губернатора Саксонії призна
чили генерал-губернатором Малоросії, в яку входили Чернігівська і
Полтавська губернії. В цих губерніях були свої цивільні губернато
ри, але вони підпорядковувалися генерал-губернатору, який сидів
у Полтаві.
У певному сенсі Рєпнін перебрався з однієї окупованої тери
торії на іншу: в 1816 році місцеве українське дворянство відкрито
виступало проти попередника Рєпніна Якова Лобанова-Ростов-
ського. Призначення Рєпніна стало перемогою м ісцевої козацької
аристократії — нового генерал-губернатора вітав, зокрема, й Ми
хайло Миклашевський. Граф Олександр Завадовський, син Петра
Завадовського, колишнього фаворита Катерини II і міністра освіти,
430 Толстой Л. Н. Война и мир // Толстой Л. Н. Собр. соч.: В 22 т. — М .: Худ. литера
тура, 1979. — Т. і: Война и мир. Том первый. — С. 354,367.
363