Ч а с т и н а п ’ я т а . Р о д и н н е к о л о
Екскурсоводи розповідають, що генерал-губернатор Рєпнін був
одним з найвидатніших м ісцевих діячів XIX століття, багато зро
бив для України і заслужив повагу місцевого населення. Густинські
екскуроводи кажуть правду: саме це вони вичитали у спеціальній
літературі, і схоже, що так воно й було «насправді». Миколу Рєпніна
поважало місцеве дворянство і селяни, яких він боронив від пом і
щ ицьких кривд. Але це тільки частина картини. Справжня історія
життя Миколи Рєпніна та його стосунків з українським суспіль
ством набагато складніша.
Микола Рєпнін (при народженні Микола Волконський) наро
дився 1778 року в родині російських аристократів. У віці чотирна
дцяти років вступив в Ізмайловський гвардійський полк. Його д і
дом по матері був фельдмаршал Катерини II Микола Васильович
Рєпнін (1734-1801), жорстокий посол Російської імперії у Варшаві
напередодні першого поділу Польщі, соратник Петра Рум ’янцева
і Олександра Суворова. Саме ці люди «розв’язували» в Російській
імперії польське і турецьке питання, суттєвою частиною яких було
питання українське. Старий фельдмаршал зісватав онукові Варвару
Розумовську, онучку останнього гетьмана України Кирила Розумов-
ського (1728-1803). Весілля відбулося у вересні 1802 року в Батурині,
останній гетьманській столиці, яку прикрашав розкішний палац
Розумовських. (Саме його взявся реставрувати після Помаранчевої
революції президент Ющенко.) Гостем на весіллі був Кирило Розу-
мовський, через кілька місяців, і січня 1803 року, він помре. На м о
м ент весілля Микола Волконський вже називався Миколою Рєпні-
ним-Волконським. Олександр І дав йому право носити це прізвище
після того, як у травні 1801 року помер князь Микола Васильович
Рєпнін — він не мав синів, тож прізвище лишилося без спадкоємців.
Микола Рєпнін-Волконський увійш ов в історію як Микола Рєпнін.
Уперше з історією Микола Рєпнін зустрівся в листопаді 1805
року під Аустерліцом. Він вів солдатів в атаку, описану в першій
частині толстовської «Війни і миру». В цьому епізоді князь Андрій
Волконський (списаний почасти з Рєпніна) підхоплює прапор з рук
пораненого лейтенанта і веде своїх солдатів на французькі лінії.
Поранений він лежить на полі бою і дивиться у блакитне небо. Ось
і день http ://www.dinaitour.com/tourism/tour/ukraine/?tour=3 &sub=92 & со 1 =Ю 2 ;
Маркевич Н. История Малороссии. В 5 т. — М., 1842-1843.
Зб2