Ч а с т и н а п’ я т а. Р о д и н н е к о л о
преосвященный черниговский [ архієпископ Михайло Десницький ] назидал Ульяну Ширай в особой комнате о верности супружеской ».
У графа Гудовича, родича Степана Ширая, виходила більш зважена картина, але й він відзначав хворобу Уляни. Він розповідав суддям, що « редко имел случай видеть жену Ширая, но ему всегда казалось, что в свободное время от болезненных припадков она была в обращении скромна, кротка и приветлива ». Ще один сусід, дійсний статський радник Іскрицький заявляв, що « слышал от родных своих, посещавших Ульяну Ширай, что она, будучи в болезненном состоянии, предпочитала беседу и занятия, званию ее не свойственные: любила жить в людском флигеле, а не в доме, и об одежде не была довольно заботлива ». Лікар Кузьмінський, який лікував Уляну Ширай в останні роки її життя, розповів, що вона « имела общее умопомешательство, продолжавшееся иногда по неделе и обнаруживавшееся бессонницею, говорливостью или молчаливостью и угрюмостью » 407.
Ці свідчення не лишають сумнівів, що Уляна Ширай була душ евнохворою. Можливо, Ширай цілком щиро писав у листі Немировичу-Данченку, що йому не лишалося нічого іншого, як перебрати на себе управління Уляниним посагом в інтересах їхніх же дітей. Напевно, так само щиро він писав і про те, що боїться за своє життя. Зважаючи на душевний стан Уляни, він мав причини непокоїтися. Але родина Уляни дивилася на справу по-іншому. Петро Бороздна хвилювався за долю майна, яке віддав у посаг доньці. Найімовірніше, він не хотів розголосу, що Ширай та його донька живуть окремо. Мало того, до родини дійшли чутки, що після того, як у грудні 1811 року Ширай переїхав з Солови у Стародуб, слуги Шираїв погано ставляться до Уляни. Її зневажає управитель маєтку, а кріпаки постійно контролюють її і не дають виїхати з села. Стосунки двох родин ще погіршилися в листопаді 1818-го, коли Уляна народила третього сина, Олександра: Степан Ширай заявив, що вдома у відповідний час не жив, і дитину не визнав. Коли Олександру виповнилося чотири роки, Ширай звелів забрати його в Уляни і віддати на виховання селянській родині в одному зі своїх сіл.
Рішення Степана Ширая забрати дитину розбило серце Уляни і, мабуть, загострило її душ евну хворобу. Одинокою надією лишив
407 Там само.— С. 52- 53.
346