Розділ 12. Козацькі аристократи
років Гудович був командувачем московського гарнізону, членом Державної ради і сенатором. 1812 року, цього разу остаточно, Гудович подав у відставку і повернувся у свої маєтки на Правобережній Україні302.
В який спосіб Гудовичі— Андрій, Іван чи хтось інший з великої родини— могли бути пов’ язані з « Історією русів »? Тут варто звернути увагу на винятково позитивний образ Василя Гудовича, патріарха родини і генерального підскарбія Гетьманату, змальований на сторінках « Історії русів ». Анонімний автор приписує Гудовичу патріотичну промову, яку він нібито виголосив у Петербурзі 1745 року. В цій промові відлунюють центральні мотиви « Історії русів », зокрема заперечується думка, що українці нелояльні до царів:
« Что касается д о усердия к России,— отвечал д е п у та т Гудович,— то никто к ней из вольны х народов не был так приверж ен и усер ден, как м алоросси яне. И си е доказы вается сам ы м тем, ч то они, бы вш и свободны, отбивш ись от Польши, предпочли Россию всем другим н а р одам, в п р отекц и ю свою их зазы вавш им, а избрали ее од н у к том у, по о д н о р одству и ед и н овер ств у своем у, в ч ем они навсегда устояли и никогда не поколебались, отр и н ув и п резрев м н оги е сосед н и е лы ц е- ния и страхи сильны х держ ав, и даже недавние ш ведские, ко искуш е нию сам ы е удобн ы е. А ч то касается д о н екоторы х гетм ан ов, то об них кстати служ ить м ож ет и звестная пословица: Я кы х створы лы сте, такы х и м аете. И бо то н еосп о р и м о, ч то только те гетм ан ы бы ли неусердн ы к правительству российскому, которы е им избраны, или избраны по н а стоянию сего правительства » 303.
Анонімний автор вклав в уста Гудовича те, що сам хотів сказати і не раз говорив на сторінках твору. Він нагадував, що Україна пішла під руку царя добровільно, стверджував, що малоросійський народ лояльний до монархії, і підкреслював етнічну й релігійну близькість малоросів і великоросів. Подібні погляди, що їх автор трактату приписував Василю Гудовичу, сповідували багато стародубських поміщиків початку XIX століття, їм, мабуть, симпатизували і члени клану Гудовичів— численні діти і внуки Василя. По
302 Истор1я Русовъ.— С. 197, 200. Оглоблин О. Люди старо! Украши.— С. 155-156; Бантыш-Каменский Д. Н. Биографии российских генералиссимусов и генералфельдмаршалов. В 4 т.— М., 1990.— Т. 3-4.— С. 10-25. 303 Истор1я Русовъ.— С. 245.
2б1