Час ти н а четверта. Незвичні підозрю вані
Притаманна авторові схильність живописати кошмари імперського правління знаходить втілення у розповіді « Історії русів » про кривди, завдані стародубському краю братом Ернста Йоганна фон Бірона, фаворита імператриці Анни Іоаннівни( 1730-1740):
« О н еи сто вствах брата его, слиш ком хр ом о го и почти б езн огого Биро- на, содрогаю тся от одного восп ом и н ан и я обы ватели С тародуба и его окруж ностей »,— писав автор « Історії русів ». « Он, бы в соверш енны й калека, им ел, однако, чин полного себе ген ерала россий ского, и, к вар тируя несколько л ет с вой ском в С тародубе с м ногочи сл ен ны м ш татом, уподоблялся пы ш ности ю и н адм ен н о сти ю сам о м у гордом у сул тан у ази ятском у; поведен и е его а того ж больш е им ело в себе варварских стр ан н остей. И, не говоря об обш и рном серале, сф орм и р ован н ом и ком п лектуем ом наси ли ем, хватали ж енщ ин, осо бен н о корм илиц, и отбирали у них грудны х д етей, а вм есто их заставляли грудью своею корм ить м алы х щ енков из псовой охоты сего и зверга; други е же его скаредства м ерзят сам ое воображ ение человеческое » 291.
Є резонні підстави припустити, що коли « історія » Худорби справді писалася на Новгород-Сіверщині, то « Історія русів » походить зі Стародубщини. Першорядна роль Стародубщини мало що змінює в нашій інтерпретації авторського світогляду, мотивів та інтенцій, але трохи полегшує пошуки автора. Якщо ми хочемо знайти його, то слід рухатися на північ від території, запропонованої Оглоблиним, і фактично перейти українсько-російський кордон. Стародуб, давня столиця одного з найпотужніших полків Гетьманату, тепер входить до складу Російської Федерації. Кількість російських старовірів, що їх козацька старшина у XVIII столітті запрошувала селитися на Стародубщині, на 1919 рік, коли визначалася політична доля краю, виросла настільки, що вони склали більшість населення у колишніх козацьких землях. Стародубщина, на яку претендувала Українська Народна Республіка( 1917-1918), дісталася Росії. Невже « вічну книгу України » справді написано на території сьогоднішньої Росії?
291 Там само.— С. 243.