Ча с т и н а т р е т я. Ча с т и н и р е б у с а
Василь Чарниш підкреслював права нації, Роман Маркович— службу на благо співвітчизників, Тимофій Калинський був готовий віддати життя за права і свободи козацького стану, Андріан Чепа і Василь Полетика турбувалися про долю батьківщини— всі ці акценти відлунили в меморандумі Чарниша. Використовували ці любителі старожитностей терміни « народ » і « нація » чи ні, але покликання на батьківщину, патріотичний обов’ язок та інтереси дворянства працювали на формування нового типу дискурсу в Україні початку XIX століття. Уявлення про колишній Гетьманат як про окрему націю зі своєю історією, територією та економічними інтересами, відмінними від решти імперії, створювали передумови для розвитку модерної національної ідентичності у нащадків колишньої козацької еліти. Подібно до інших націєтворчих проектів, український ішов уперед, озираючись назад у минуле. На думку української еліти, не було кращого доказу осібного характеру батьківщини, ніж її історичний досвід, дуже відмінний у політичному, економічному, правовому і культурному плані від решти імперії.
1809 року новий генерал-губернатор Яків Лобанов-Ростовський зіткнувся з незадоволенням місцевого дворянства і хотів остаточно розв’ язати проблему дворянських прав. Він зробив те, що не вдалося його попереднику князю Куракіну: подав петицію дворянства на розгляд Комітету міністрів і додав власну записку. В листопаді 1809 року, заслухавши звіт міністра юстиції, рада постановила полегшити норми Герольдії для губерній колишнього Гетьманату і повернутися до практики, коли кандидатів на дворянство атестує місцеве дворянське зібрання. До України дійшла новина, що сам Олександр І усно велів Герольдії визнати дворянський статус більшості козацьких старшин. Малоросійське дворянство раділо. Полетика в патріотичному запалі писав Чепі: « Недавно насладился я приятною вестию, что Государь Император по докладу нашего генерал-губернатора повелел герольдии признавать малороссийское дворянство по чинам нашим и другим д о казательствам в древнем благородном его достоинстве. Весть сия сладка сердцу моему. Верьте тому, что я люблю отечество,— люблю соотчичей моих больше самого себя » 224.
224 Горленко В. Из истории южно-русского общества.— С. 56; Миллер Д. Очерк и...- С. 38- 39-
188