Продовжував також і педагогічну діяльність, викладаючи в Українській педагогічній академії, Українському народному університеті, Другій київській українській гімназії. У 1918 р. очолював департамент загальних справ Міністерства освіти УНР і Української Держави. Розпочав видання часопису історії, літератури і культури « Наше минуле », навколо якого об’ єднались великі наукові та мистецькі сили( Г. Нарбут, О. Грушевський, Д. Багалій, Д. Дорошенко, В. Модзалевський, Б. Кістяківський та ін.). Водночас активно працював у видавничому товаристві « Друкар » у Києві, 1919 р. редагував « Записки історично-філологічного відділу УАН ». Очолював також культурно-освітній відділ Армії УНР, у 1919— 1920 рр. співпрацював в кількох комісіях ВУАН, зокрема в редколегії біографічного словника діячів України, раді Українського наукового товариства в Києві.
У 1920— 1921 рр.— головноуправляючий справами мистецтва і національної культури, а також тимчасовий виконувач обов’ язків керуючого справами Міністерства преси і пропаганди УНР. Невдовзі виїхав до Варшави як секретар дипломатичної місії УНР, в 1922— 1924 рр. був секретарем Українського центрального комітету— української політичної організації, заснованої у Варшаві 1921 р. для опіки над емігрантами УНР. З 1921 р. викладав у Варшавському університеті і « Студіюмі теологіє ортодоксе », став співробітником Українського наукового товариства у Варшаві. У 1941 р. переїхав до Берліна, де співробітничав в часописах « Український вісник », « Українець ». З 1958 р. викладав в Українському вільному університеті в Мюнхені.
Видатний учений-шевченкознавець, П. Зайцев опублікував чимало творів і листів Т. Шевченка, документів до його біографії. Здійснив текстологічну підготовку та розробив науковий апарат 16-томного повного видання творів Т. Шевченка. Автор біографічних розвідок « Перше кохання Т. Г. Шевченка »( 1914), « Шевченко і поляки »( 1934 р., польською мовою), « Життя Тараса Шевченка »( 1955 р., англійською мовою). Написав мемуарні твори « Фрагменти спогадів шевченкознавця », « З фільму спогадів »( 1950).
АЛИВНИЙ Андрій Іванович( 14. X. 1892, с. Млини, нині Гадяцького
З р-ну Полтавської обл.— 13. ХІІ. 1918, Чернігів)— політичний діяч, письменник і публіцист; член Центральної Ради і ЦК Селянської спілки.
Народився в бідній селянській сім’ ї. Освіту набув у 1-й Харківській чоловічій гімназії, де навчався на приватний кошт місцевого мецената за інтелектуальну обдарованість. У 1913 р. вступив на юридичний факультет Харківського університету. Захопившись за гімназійних років революційною діяльністю, в університеті став одним із керівників студентського руху Харкова. З ініціативи українських есерів таємні молодіжні гуртки об’ єднались в Соціалістичну юнацьку спілку і А. Заливчого було обрано до її ЦК. Він був одним із лідерів масового студентського виступу, що почався в університеті наприкінці 1915 р. на ознаку протесту проти відправлення на фронт неблагонадійних студентів. За це був засуджений до довічного заслання в Тургайському краї( Казахстан).
У березні 1917 р. повернувся в Україну. Працював у Зінькові на Полтавщині, де створював земельні комітети. Редагував газету « Зіньківська народна управа », був обраний членом повітової управи. На початку травня брав участь у роботі Харківського губернського селянського з’ їзду. За його доповіддю з національного
95