питання з’ їзд ухвалив резолюцію про « конечне установлення національно-територіальної автономії України ».
На І Всеукраїнському селянському з’ їзді А. Заливчого обрали членом ЦК Селянської спілки, членом Центральної Ради. Він належав до УПСР, входив до харківського осередку партії, був одним із засновників т. зв. фракції лівобережців. І хоча формально не належав до групи змовників лівоесерівського блоку, що намагались на початку січня 1918 р. зліквідувати владу УЦР та використати союз із більшовиками для проголошення в Україні більшовицької влади, він підтримував політичну орієнтацію лівого крила УПСР. На Полтавському губернському з’ їзді Рад 25.11.1918 р. А. Заливчого було обрано головою президії Полтавського губвиконкому.
У травні 1918 р. увійшов до складу Українського революційного комітету, який керував підготовкою повстання проти гетьмана. Як член ЦК УПСР( боротьбистів) інспектував повстанські загони на Житомирщині, Харківщині, Полтавщині.
У листопаді 1918 р. Укрповстанком відрядив його до Чернігова для організації антигетьманського повстання. Керуючи бойовими діями, А. Заливчий загинув 13. ХІІ. 1918 р.
Автор циклу новел автобіографічного змісту « З літ дитинства ».
О АРУД НИЙ Олександр Сергійович( 1891— 1918, Київ)— громадський ^ і державний діяч; член Центральної Ради, генеральний секретар( міністр) земельних справ УНР.
Діяч УПСР, належав до її лівого крила. Прапорщик російської армії. Був обраний на Демократичну нараду в Петрограді від УПСР. На III Всеукраїнському з’ їзді партії( 21— 24. XI. 1917), який обговорив і схвалив діяльність УЦР, О. Зарудного кооптовано до її складу та ЦК УПСР. На Восьмих Загальних зборах УЦР під час обговорення земельного закону від імені фракції УПСР наголошував на потребі винесення рішучої та остаточної, а не тимчасової ухвали з того питання і « по тому принципу, який зветься соціалізацією ». Виступаючи проти закону, підготовленого фракцією УСДРП, українські есери вимагали цілковитого скасування приватної власності на землю, мотивуючи це тим, що норма в 40 дес.— « нетрудова норма », враховуючи родючість української землі. О. Зарудний заперечував також можливість викупу землі, передбачувану в законопроекті українських соціал-демократів. У новому есерівському кабінеті він обійняв посаду генерального секретаря земельних справ( 21. XII. 1917), чим визнавався фактично есерівський принцип соціалізації землі.
На засіданні Генерального Секретаріату 26. ХІІ. 1917 р. О. Зарудний виступив проти проголошення самостійності України, що, на його думку, спричинилося б до « розбиття єдиного революційного фронту ». « Мир для нас буде гіршим, ніж для всієї Росії,— говорив він.— Германія все одно не допустить повної незалежності України. Мир України із Германією може ослабити революційні вимагання на Заході ».
Після ліквідації спроби групи лівих есерів й есдеків вчинити державний переворот й арешту змовників 16.1.1918 р. в приміщенні УЦР комендантом міста М. Ковенком О. Зарудний, М. Біляшівський і В. Голубович добровільно, на ознаку протесту, приєднались до арештованих. Незабаром вони були звільнені. Того
96