О. Жуковського 13. ІХ. 1919 р. було призначено ревізором військових місій УНР у Празі, Берліні, Відні. Як військовий агент Директорії укладав угоди про купівлю військового майна для армії. Зокрема провів переговори із представниками фірми « Шкода », яка мала збудувати на територ " УНР завод вогнепальної і холодної зброї. Водночас як емісар ЦК УПСР за * пдоиом одержав особливе доручення для перевірки партійних осередків за межам УНР. У його посвідченні зазначалось, що він « має право закривати організації і виключати із партії її членів », діяльність яких « не відповідає напрямкові діяльності і політики партії ». У лютому 1920 р. репрезентував УПСР на конгресі Соцінтерну в Женеві.
Улітку 1920 р. разом із М. Грушевським написав листа до ЦК КП( б) У, в якому були визнані заслуги більшовиків у « боротьбі проти капіталізму » і підкреслювалось, що УПСР відмовилась від підтримки націоналістів. « Оскільки УПСР розділяє завдання III Інтернаціоналу,— наголошували автори листа,— а ваша партія не полишає гасла вільного самовизначення народів, ми впевнені у досяжності повної угоди і координування дій УПСР із планами КП( б) У, об’ єднаними загальними інтересами соціалістичної революції ». У серпні 1921 р. О. Жуковський разом із М. Шрагом і М. Чечелем перебував в УССР, де провадив переговори з більшовицьким керівництвом про повернення членів віденської групи в Україну. За деякими даними, у 1922 р. він здійснив цей намір.
Подальша доля невідома.
АЙЦЕВ Павло Іванович( псевд.: Лука Гарбузов, Слободський,
З Л. Грабуздов, Лука Грабуздович; 23. IX. 1886, Суми— 2. IX. 1965, Мюнхен)— громадський і культурний діяч, учений-літературознавець; член Центральної Ради, директор канцелярії Генерального секретарства( Міністерства) освіти УНР.
Освіту здобув у Сумській гімназії, по закінченні якої 1904 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Став членом української громади та місцевого осередку РУП, 1907 р.— активним діячем місцевої громади ТУП. У 1909 р. отримав диплом юриста, одначе продовжив навчання на історично-філологічному факультеті, який закінчив 1913 р. Викладав російську, польську, латинську, грецьку, згодом і українську мови в середніх школах Петрограда, українську літературу— на нелегальних українських університетських курсах в Петрограді. Захопився науковою діяльністю, досліджуючи літературну спадщину Т. Шевченка, якій присвятив усе подальше життя. У 1912— 1916 рр. розшукав та опублікував велику кількість невідомих Шевченкових автографів.
Петроградський осередок ТУП, до якого належав і П. Зайцев, 9. ІІІ. 1917 р. виступив із декларацією, в якій були окреслені нагальні потреби українців: національна автономія, українізація народної освіти та звільнення полонених під час війни галичан. Зі створенням у Петрограді Української національної ради П. Зайцева обрали до її виконавчого комітету. У квітні 1917 р. Тимчасовий уряд за рекомендацією Д. Дорошенка призначив П. Зайцева косівським повітовим комісаром на окупованому російськими військами Підкарпатті. Від Петроградської української громади його було обрано членом Центральної Ради.
Після ліквідації російських комісаріатів у Галичині та Буковині повернувся до Києва і з 15. ІХ. 1917 р. очолював канцелярію Генерального секретарства освіти.
94