£ І * ЩЕНКО Володимир( Вадим) Дмитрович( 1878—?)— громадсько-політичний діяч, інженер; генеральний секретар( міністр) шляхів сполучення УНР.
Відомості про особисте життя та службову кар’ єру В. Єщенка вкрай обмежені. Лютневу революцію зустрів у лавах Української народної партії, був палким прихильником самостійницьких поглядів М. Міхновського, який залучив його до політичної роботи в партії. За фахом інженер-залізничник, В. Єщенко до 1917 р. обіймав посаду начальника служби руху Лівобережної залізниці. На І Всеукраїнському з’ їзді залізничників у Харкові( 29— ЗО. V. 1917) був обраний головою об’ єднаної ради залізниць. Його кандидатура була запропонована В. Винниченком 1. XI. 1917 р. на Сьомих Загальних зборах УЦР на посаду генерального секретаря шляхів сполучення як одного з найкомпетентніших фахівців у справі залізничного транспорту та людини, щиро відданої справі розбудови української держави. В. Єщенко 4. ХІ. 1917 р. виїхав із Харкова до Києва і вже 8. ХІ. 1917 р. взяв участь у засіданні Генерального Секретаріату УНР.
На той час Україна внаслідок страйку залізничників фактично перебувала в умовах блокади. В. Єщенко звернувся до всіх начальників залізниць із телеграмою, в якій палко закликав залізничників підтримати рух на залізницях і тим забезпечити постачання армії й населення харчовими продуктами. Текст телеграми В. Єщенка виважений, хоч і доволі емоційний. Він вважав, що Україна мала прийти на допомогу демократичній Росії: « Насувається жах смерті, голоду і холоду. Остання надія всієї Росії на нас, на нашу Україну. Невже ж ми, залізнодорожна демократія, одмовимо допомогти демократії країни, її жінкам і дітям, котрі благають хліба?» На посаді секретаря шляхів сполучення В. Єщенко за умов страйку залізничників доклав чимало зусиль для його припинення й забезпечення нормального функціонування залізниць. Зокрема, Генеральний Секретаріат на його прохання виніс ухвалу про дозвіл реквізицій залізничних вантажів для задоволення найгостріших потреб залізниць, заміну грошової виплати залізничникам натурпродуктом тощо.
Водночас В. Єщенко активно захищав і загальнодержавні інтереси. Його конструктивні пропозиції, на жаль, не були враховані керівництвом Генерального Секретаріату, яке бажало будь-що зберегти добрі стосунки із т. зв. російською революційною демократією, навіть після більшовицького перевороту. Після ультиматуму Раднаркому РСФРР Центральній Раді В. Єщенко запропонував, не чекаючи розгортання військових дій із більшовиками, розібрати частину залізничних колій на півночі України і тим самим попередити проникнення збільшовизованих та червоноармійських військових частин в Україну. Виступаючи 22. ХІІ. 1917 р. на засіданні Генерального Секретаріату, В. Єщенко наполягав на потребі випуску власних українських грошей, слушно зауважував, що за умов фактичних військових дій із Росією не варто чекати від ворога « виконання обіцянок ». Висловлював думку про те, що « пропозиція Совіта народних комісарів почати переговори( про перемир’ я із Центральною Радою.— Лет.) є тільки стратегічний маневр, щоб виграти час для організації свого війська » та пропонував висунути за попередню умову провадження переговорів відкликання більшовиками свого війська з України. На жаль, Генеральний Секретаріат не прислухався до слушних пропозицій В. Єщенка. Декілька разів він намагався подати у відставку через неможливість виконати взяті перед залізничниками зобов’ язання щодо задоволення їхніх матеріальних потреб.
92