одержав призначення на посаду завідувача тракторних майстерень. У червні 1917 р. знову повернувся до Києва. На І Всеукраїнському робітничому з’ їзді його обрали до Всеукраїнської ради робітничих депутатів та її виконкому. Він також увійшов до ЦК УСДРП і став членом Малої Ради від партійної фракції. Одночасно працював головним редактором органу Центральної Ради— газети « Вісти з Української Центральної Ради », був співредактором партійного часопису УСДРП « Робітнича газета », де опублікував низку статей, а також викладав на курсах українознавства для військових, створених за його участю при Українському народному університеті.
6. ХІ. 1917 p. М. Єреміїв обійняв посаду секретаря УЦР. У спогадах писав, що його найбільше цікавили організаційні питання у секретаріаті, які « давали повну незалежність ». Він опікувався закупівлею технічного обладнання, телефонізацією, організацією роботи друкарок і стенографістів, придбанням для голови УЦР М. Грушевського автомобіля тощо. Чимало зусиль доклав для організації « прийому відвідувачів », які « натовпами », як згадував М. Єреміїв, приходили до УЦР з « неймовірними справами », більшість із яких стосувались суто побутових проблем.
Водночас не стояв осторонь політичного життя. Був учасником багатьох дискусій не лише в Малій Раді, але й у ширшому політичному середовищі. Аналізуючи діяльність УЦР, М. Єреміїв намагався визначити причини, що призвели до її поразки. Однією з таких він вважав « дуже малий державний досвід більшості її членів ». « Найбільша частина їх була або студенти, або молодики, які ледве закінчили освіту, але ще не мали жодного життєвого досвіду,— констатував він.— Крім того, далося взнаки те, що « від самого дня свого заснування і до останнього дня... Центральна Рада вела завзяту боротьбу, боротьбу часто неясну і непевну, бо в той час, як свої її частенько покидали, їй несподівано приходили на допомогу елементи, які на початку не мали нічого спільного з українцями. Все це, за короткий час існування Центральної Ради, багато разів мінялося, як у калейдоскопі ».
Разом із С. Вікулом, В. Садовським і JI. Чикаленком М. Єреміїв 23. III. 1918 р. подав заяву про вихід з УЦР, яка не зважала на політичну ситуацію, що складалась в Україні. Він згадував про неодноразові звертання до керівництва УЦР і Ради Народних Міністрів з попередженнями про можливість політичного перевороту через незадоволення німецької військової влади соціалістичним курсом їх політики.
Після гетьманського перевороту М. Єреміїв продовжував працювати в « Робітничій газеті », а за Директорії УНР отримав призначення на посаду секретаря української місії у Римі. В Італії він також редагував часопис « La Voce del Ucraina », який виходив у Римі протягом 1919— 1920 pp. У 1921 р. емігрував до ЧСР, де працював в Українській господарській академії в Подебрадах. З його ініціативи був створений Український центральний спортивний союз, який він очолював упродовж 1923— 1927 pp. З 1928 р. мешкав у Швейцарії. У 1928— 1944 pp. редагував бюлетень « Оіпог »( Женева), співробітничав у багатьох українських та іншомовних виданнях.
91