мога » та інших, які не лише очолював, але й підтримував матеріально. Став широко знаним на Кубані меценатом українського культурного руху.
На з’ їзді ТУП( 25— 26. III. 1917), де товариство було реорганізоване у Союз українських автономістів-федералістів, його обрано до складу Тимчасового ЦК. Виступаючи на засіданні Центральної Ради 30.111.1917 р., С. Ерастов виголосив доповідь про стан української справи на Кубані та звернувся до українських соціал-демократів із закликом поширити партійну роботу на Чорномор’ ї.
Як найстаршого за віком українського діяча С. Ерастова було обрано головою Всеукраїнського національного конгресу. То був справедливий вияв пошани українського громадянства до його багаторічної праці на національній ниві.
У 1918 р. Міністерство закордонних справ Української Держави через С. Ерастова, який приїздив до Києва, надавало грошову допомогу українській громаді на Кубані. Кошти використовувалися на підтримку українських видань та на діяльність українських просвітніх товариств.
С. Ерастов відомий як письменник і публіцист. Його статті та оповідання друкувались у « Літературно-науковому віснику », « Раді », « Зорі », « Кубані », « Кубанских ведомостях », « Речи », « Украинской жизни » та ін.
Свідчень про життя та діяльність С. Ерастова після 1918 р. не виявлено.
£* РЕМІЇВ Михайло Михайлович( 7. ІІ. 1889, с. Новосілки, тепер Жито- ^■^мирської обл.— 16. IX. 1975, Женева)— громадський діяч, журналіст, інженер за фахом; член Центральної і Малої Рад, Всеукраїнської ради робітничих депутатів, секретар Центральної Ради.
Народився в сім’ ї шляхтича. Освіту здобув у київській гімназії. За гімназійних років разом із П. Чикаленком і Є. Нероновичем заснував перший національний гімназійний часопис « Відродження ». Вступивши до Київського політехнічного інституту, прилучився до студентського руху та очолив українську студентську громаду КПІ. Належав до УСДРП, входив до Київського комітету партії. У лютому 1914 р. як член міжстудентського оргкомітету для влаштування маніфестації в Києві на честь 100-річчя від дня народження Т. Шевченка був заарештований і відбув двомісячне ув’ язнення в Лук’ янівській тюрмі.
Був учасником багатьох українських культурницьких заходів, зокрема співав в українському хорі, яким керував майбутній член Директорії А. Макаренко. З початком Першої світової війни його було мобілізовано як інженера до військово-технічних частин. Служив помічником директора військово-тракторної майстерні у Фастові. У 1915 р. отримав призначення до інженерного відділу генерального штабу Київської військової округи. Напередодні революції М. Єремієва було переведено на цивільну посаду заступника керуючого технічним відділом Товариства західних земств. Участь у цій « потужній організації », яка, за словами М. Єремієва, « ховала від військової служби багатьох українців », надала йому змогу « відновити зв’ язки з українськими діячами в Києві » « і з вибухом революції взяти ближчу участь в організації українського політичного життя ».
Був одним із організаторів української маніфестації 19.111.1917 р., де виступив із промовою від молоді міста. Засноване у березні 20-ма українськими студентськими громадами Києва студентське об’ єднання делегувало М. Єремієва на Всеукраїнський національний конгрес та обрало за свого представника в УЦР. Одначе обставини змусили М. Єремієва виїхати на Чернігівщину, куди він
90