страцію і суд . Тільки в деяких справах , спільних для всієї російської держави , вона має приймати постанови її загального представництва ( федеративної влади . — В . В .), в котрім братимуть участь представники України ».
Отже , модель автономного статусу України , що її дотримувалась УЦР та яку пропагував М . Грушевський , мала практично всі елементи , ознаки й атрибути держави : народ , територію , вищий законодавчий орган — сойм , виконавчу та судову владу , законодавство , військо , контроль над ресурсами , економікою , політикою і культурою .
Звичайно , великою була проблема реального здійснення автономії . Аналіз ситуації 1917 р . впевнює , що і російська влада , і російська суспільно-політична думка цупко трималися принципу « единой и неделимой России ». Навіть тоді , коли УЦР вдалась до компромісу з Тимчасовим урядом ( II Універсал , 3 . VII . 1917 р .), російська сторона чинила всілякі перепони становленню автономії України . Але треба визнати , що ще менш реалістичною за тієї ситуації була б спроба запровадження статусу самостійної України . Зрештою , в українському русі була самостійницька течія , проте помітних успіхів та відчутного впливу не мала , тим часом як Центральна Рада , послуговуючись поміркованішим гаслом автономії , спромоглася прищепити українським масам ідею державності . У тому переконує широка народна підтримка III Універсалу ( 7 . ХІ . 1917 ). Навіть неукраїнські маси та політичні сили не виявили до факту проголошення Української Народної Республіки відвертого ворожого ставлення .
Вершиною державотворчої діяльності Центральної Ради став IV Універсал ( 11.1.1918 ). Помиляються ті історики , які вважають , що він був наслідком тільки зовнішньополітичної кон ’ юнктури . Внутрішні потреби державного життя змушували Центральну Раду та Генеральний Секретаріат наприкінці 1917 р . дбати про власну зовнішню політику , фінанси , судову систему , армію , адміністративний апарат , зрештою Конституцію . Саме такі потреби спричинилися до проголошення IV Універсалу . Його суть становила така формула : « Однині Українська Народна Республіка стає самостійною , ні від кого не залежною , вільною , суверенною державою українського народу ». І в цьому сенсі історичне значення зазначеного документа цілком зрозуміле , але цим не вичерпується . Проголошення незалежності означало воднораз і « кінець московської орієнтації ». М . Грушевський надавав цьому аспекту надзвичайної ваги . « Роздумуючи над сим моментом , — писав він , — я думаю , що недаремно пролилась кров тисяч розстріляних українських інтелігентів і молодіжи , коли вона принесла чи закріпила духове визволення нашого народу від найтяжчого й найшкідливішого ярма , яке може бути : добровільно прийнятого духового чи морального закріпощення . Я скажу різко , але справжніми словами : се духове холопство , холуйство раба , котрого так довго били по лиці , що не тільки забили в нім всяку людську гідність , але зробили прихильником неволі й холопства , його апологетом і панегіристом ». Отож IV Універсал став морально-публічною перемогою українців над Російською імперією , в складі якої Україна перебувала понад два з половиною століття , втратила за той час атрибути своєї державності , перетворилася на одну з провінцій , а український народ був зведений до стану « інородців ». Революція показала , що зміна форми влади в Росії з самодержавної на демократичну , а потім і совєтську *, не
На відміну від термінів рада та радянський , вироблених давніми демократичними традиціями в Україні , для означення більшовицьких структур періоду Української революції та пізнішої совєтсько-російської окупації використовуються слова совєти , совєтський ; уживані ще діячами УЦР , а згодом — в українській діаспорі
7